Розділ 24. Прийомчики

Янсоф заледве зміг розліпити очі. Вчорашній день здавався йому тепер радше розмитою плямою, засліпленою несподіваним головним болем та дивним відчуттям порожнечі. Немов він знову опинився сам самісінький, як і багато років тому, коли одного дня з жахом усвідомив, що в нього не залишилося ні дому, ні дружини, ні маленької крихітки, що так і не встигла повноцінно стати для нього всім на світі через постійні робочі мандри.

Але легкий порух поруч швидко дав зрозуміти — ні, він тут зовсім не сам. Ба більше — Зейлана просто не дала забути про себе, одразу ніби ненароком обіймаючи та скорочуючи дистанцію, наскільки це взагалі було можливо. Та й робила це настільки нав’язливо й з такою швидкістю наближалася своїми вустами до його, що Янсоф аж підскочив зі свого диванчика, дивуючись такій зухвалості.

— Щось сталося? — Зейлана з нерозумінням поглянула на нього своєю неземною блакиттю очей, в якій можна було тонути й тонути, але…

Янсоф і сам не знав, що з ним відбувається вже стільки часу. Така вродлива й відверто неймовірна дівчина готова була вішатися йому на шию, не просячи нічого взамін. А він тільки те й робив, що відштовхував її.

Але вона була відверто першою, хто його по-справжньому зацікавлював за досить тривалий час. Вона і Кирена. Не через якусь ману, не тому, що йому так просто здавалося.  Можливо через Якова десь там на задвірках його мозку. А може й зовсім не тому.

Довге життя в мандрах та боях не раз зводило його з представницями протилежної статі. Спершу він навіть не дивився в їх бік, поглинений скорботою за загиблою дружиною.

Але час минав й одного вечора йому здалося, що він зустрів ту, хто здатна була залатати його глибоку рану. Відверто кажучи, це була зовсім не красуня. Анфіса, далеко не ідеальна у чи не всьому, звичайна майстриня, що шила йому нові речі на замовлення. Гострослівна та гордовита, дівчина просто не виходила йому з голови. Вона вміла загравати, не даючи жодного натяку й водночас змушуючи постійно прокручувати всі моменти поруч з нею в голові.

Відтоді Янсоф вперше за довгий час знову мав до кого повертатися й ту, хто запалював його холодні вечори. Але день за днем й почуття ніби згасали. Вона не була тією, хто зацікавлював. Анфіса й сама не любила затримуватися з одними людьми надовго. Але що вона робила вправно, то це обкручувала. Майстерно робила буквально все, аби виманити у своїх клієнтів кошти й бажано побільше.

А вже за кілька місяців після їх знайомства — Яків знову був сам. Ні, далеко не розбитий. Але дуже сильно й глибоко розчарований. Адже Анфіса виявилася звичайною обманкою — такою глибокою на перший погляд й такою меркантильною по факту. Ні, вона не зуміла забрати в нього все, але Янсофу тоді настільки це остогиділо, що він кинув їй прямісінько в обличчя своїм капшуком із золотом, що мав та вилетів з її дому не обертаючись.

Розбитий, він втратив віру. Роками не заводив жодних серйозних зв’язків. Як і в принципі не бачив когось, заради кого він зміг би порушити це правило. Дотепер. До Зейлани, до… Кирени, так…!

Янсофа раптом осінило, що вони з Зейланою пішли до його затишного кабінету, а Кирена увесь цей час була там. Сама. В покоях, половина яких була знищена чудовиськом, що викликало страх навіть у нього самого. Попри всю злість та праведний гнів, які Янсоф відчував по відношенню до нього.

— Ти куди? — тільки й встигла кинути Зейлана, здивовано й досить таки розгнівано дивлячись йому вслід.

Але він уже летів. Туди, до неї. Адже Кирені підтримка була потрібна не менше за них. Дівчина була й так зовсім безсила, а після такого витримують навіть не всі найсильніші…

Він минав двері за дверями наближаючись до того місця, яке відвів для неї. Він навіть не обирав — просто знав серцем, що її покої мають бути настільки близько до його, наскільки взагалі дозволяє сам етикет. Адже просто мав бути поруч, особливо в такий непростий момент і тут… З жахом дивився на те, що залишилося від самих покоїв дівчини та навіть потай радів, що Кирена не залишилася тут. Але…

— Її немає, — похолов Янсоф, а десь глибоко в його душі тужливо відгукнувся Яків.  

Кирена, не встигнувши навіть зробити нічого такого в цьому світі — встигла стати важливою для них обох…

***

Діна ніколи не полюбляла спорт у своєму житті. Не була вона фанаткою і танців. Ці всі активності добряче встигли дістати дівчину і гонитва за ідеальним тілом далеко не була її пріоритетом. Але ось що вона й любила, то це випробовувати цікаві трюки з фільмів, особливо її улюбленого «Міс Конгеніальність» з просто незрівнянною Сандрою Булок.

Ох, їх вона практикувала досхочу. Спершу з друзями, а потім навіть дійшла до того, що сама організувала й провела інструктаж з самозахисту на роботі для своїх колег.  Тож цей піратик взагалі її не налякав. А от чи зацікавив? Та ну звісно. Далеко не часто людей з абсолютно простих родин називають принцесами. І хай тільки це була образа…

Діна миттєво схопила обома руками кисть нападника, збільшуючи відстань між лезом та шиєю, злегка присідаючи водночас. Потім коротким та вправним рухом зацідила пірата по сонячному сплетінню з ліктя й поки той мимоволі нахилився вперед — з усієї сили наступила п’ятою на підйом стопи ворога, вивертаючись з його захвату.

Але попри всю досконалість процесу, все ж було дещо, що вона зовсім не врахувала — нападник то був не один. І з рук одного вона потрапила прямісінько в руки іншого, навіть не встигнувши повністю дезорієнтувати першого.