Розділ 23. Пташка

Перші ласкаві промінчики м'яко огорнули сплячу дівчину. Вона не була тутешньою - це було помітно й за кілометр. Та й зовсім не призвичаєною до такого способу життя. Хоч і працювала дрібною служницею, але все ж між холодною камяною підлогою був який-неякий, але все ж матрас. В лісі ж не було нічого такого, тому дівчина щулилася, загортаючись в таку-сяку тканинку, яку встигла прихопити з замку.

Була б Діна все ще на своїй рідній Землі й у своєму улюбленому Києві - давно вже б злягла з сильною застудою. Але тут у неї було щось значно краще за можливість уникнення такого не надто примного заняття. Кожна година, яку вона проводила у такому собі єднанні з землею - зцілювала дівчину. Допомагала остаточно стати собою - тією самою дівчиною, яка й була істинною власницею магії життя. А ще…вона мала щось значно більше, ніж навіть могла б уявити. Точніше не вона, а Кирена, проте бідна й зломлена дівчина, що змалку не знала спокою, ставши жертвою обставин - навіть у найсміливіших думках не могла припустити цього. Того, що доля мала для неї зовсім інші плани…

Діна поворухнулася, натягуючи на себе не таку вже й довгу та теплу тканинку й посміхнулася сама до себе. Ще б пак - хто б міг подумати, що письменниця та за сумісництвом типова офісна працівниця, яка днями просиджувала в ноутбуці - відчує настільки потужне єднання з природою. Тільки вона й ліс…

-Кхм…- пролунало прямісінько в Діниній голові, нагадуючи їй, що вона тут взагалі-то не одна. В неї є ще й Кирена під боком чи як то його правильно сказати.

- Ну вибачай. Я постійно забуваю, що ти також є тут.

- Ось тобі й плата за користування тілом та магією. Ні дякую, ні будь ласка, - спробувала зіронізувати Кирена, хоч вона цілком мала рацію.

- І справді, - аж підскочила на ноги Діна, хоч розуміла, що їй немає перед ким вставати. - Дуже дякую тобі за все. Можливо, якби не це тіло, то я взагалі б не вижила.

- Або потрапила б в тіло Зейлани й мусила вживатися з тією несповна розуму, - підкинула мудру думку Кирена.

- Ох, навіть не нагадуй про неї. Хоч трішки видихнемо від її присутності поруч. Вона ніби виїдає не просто твою енергію та магію, а й все, що є навколо. Якби не бачила, що вона людина, то подумала б, що це нонкаракс. Але ж як можна бути настільки подібною…

- Знаєш, а в чомусь ти маєш рацію. Вона навіть ніби існує на якомусь іншому рівні, ніж ми. Ця сила, можливості…я не часто в палаці зустрічала людей, які володіють магією. Та й взагалі ніде не була, окрім нього. Але така магія - дуже непроста й така ж унікальна, як наша з тобою. Хоч ми й володіємо найпоширенішими чарами в королівстві Месьйон, але такого типу я не зустрічала ні в кого. 

- Окрім Зейлани, яка й забрала сили в нас, - коротко підсумувала Діна.

Ми обоє зітхнули. Діна фізично - Кирена десь там подумки. Але ні в кого з них не було часу на зволікання. Потрібно було вирушати далі - кудись вглиб. Туди, де їх ніхто не зможе знайти доти, поки вони самі не вирішать вийти до людей й новим хаосом - знову повернути палацу порядок. 

І Діна рушила. Спершу абсолютно бадьоро, підхоплена радісним щебетанням Кирени,  яка вперше за все своє життя відійшла так далеко від королівського замку. Вона так була схожа на веселу пташечку, що була з ними протягом всієї їхньої ходи. Такої ж сіренької, якою спершу й здавалася Кирена. Але з кожним кілометром вона здавалася все цікавішою та лукавішою. А найважливіше - зовсім не схожою на пташину. Ба більше - вона почала викликати дивну тривогу. І Діна ніяк не могла цього пояснити, хоч як би не намагалася. 

Веселунка просто була поруч. Маленька, зовсім не ляклива й вкрай проворна - вона пурхала поперед Діною та дівчина надто пізно зрозуміла, що це була приманка. Чудово спланована гра, яка вела дівчат прямісінько туди, де їх вже давно чекали…

-Ну привіт, - з-за спини дівчини, так схожої зараз на Пенелопу Круз вискочив чоловік, що був практично викапаним піратом.

Чоловік абсолютно не здавався страшним після зустрічі з нонкараксом, але від нього аж віяло небезпекою. Його темні очі прискіпливо вивчали Діну, намагаючись зрозуміти кожен її майбутній крок. І він безпомилково вгадував його, майже невагомо переміщуючись рівно на два метри від дівчини, куди б та не повернула. Ба більше - робив це так плавно й красиво, що з його білою сорочкою з довгими кружевними рукавами та штанами близькими до класичного крою - це було схоже на вальс. Чи як там називається той танець, де пара не має торкатися одне одного, а радше відчувати…. Бо так, Діна однозначно відчувала наростаючу лють на раптову перепону на її шляху.

-Що тобі треба? - дівчина зиркнула на нього, подумки готуючись до бою. Ось тільки б зрозуміти до бою за що…

- А ти як думаєш?

- Ось тільки давай без цього всього. Говори прямо, - одразу обрубала Діна, яка і в своїй творчості страшенно не любила мямлити одне й те ж. 

- Ну, принцеско, як буде ваша ласка, - “пірат” схилився в низькому поклоні та поки Діна втратила пильність - підскочив до неї, притискаючи лезо ножа  до нічим не захищеного горла дівчини. - Мені потрібна “Ви”.