Розділ 21

Яків та Зейлана поспішили покинути Діну одразу, як тільки взагалі змогли. Обом не терпілося обговорити події, які буквально щойно відбулися. Яків був на враженнях від того, що нарешті побачив носія магії життя в ділі та одразу ж запросив дівчину на розмову до свого кабінету, ну а Зейлана розуміла, що зараз у неї взагалі найбільше шансів просунутися у своїх починаннях та підкорити серце правителя двох королівств. Тому ніхто й не збирався відмовляти.

Тільки-но важкі дубові двері зачинилися за їхніми спинами, відрізаючи їх від зайвих очей, Зейлана дозволила собі легкий, майстерно відпрацьований стогін і похитнулася. Її ноги підкосилися, ніби останні краплі сил покинули тіло саме в цю мить, коли вона поруч з ним нарешті відчула, що в безпеці.

Яків, який був ще на адреналіні після бою, зреагував миттєво. Його руки підхопили дівчину, не даючи їй впасти на холодну кам’яну підлогу. А сам чоловік схилився над Зейланою, вивчаючи її обличчя й намагаючись зрозуміти, що трапилося й чи не постраждала вона часом під час битви. Але відповідь у вигляді легкої змійки магії — швидко пробіглася по обличчю дівчини, чітко вказуючи на магічне виснаження.

— Ти як? — стурбовано запитав він. — Це було надто ризиковано. Ти використала колосальну кількість енергії.

Зейлана притулилася до його грудей, ховаючи хижу посмішку в складках його камзола. Вона відчувала, як б’ється його серце — ритмічно, сильно, впевнено. Серце, яке тепер належало їй.

— Я не могла інакше, — прошепотіла вона, підводячи на нього очі, в яких блищали непролиті сльози. — Коли я побачила, що той монстр збирається зробити з тобою... Я не думала про наслідки. Я думала лише про те, що світ не може втратити такого короля.

Яків відчув, як десь всередині нього ворухнулося дивне почуття провини. У своїх чернетках він описував Зейлану такою ж, як і Діна, але все одно в деяких сценах вона перетворювала на розбещену егоїстку. Але те, що він бачив зараз, було абсолютно протилежним. Не кожного ж дня його прикривають власним тілом та виборюють право на життя ціною останніх краплин магії. Невже він настільки помилявся у власних персонажах?

— Ти володієш магією життя, — ствердно промовив він, ведучи її до м’яких крісел, щоб дати їй перепочити. — Я думав... я був певен, що це дар Кирени.

Зейлана важко опустилася в крісло, притискаючи руку до скроні.

— Кирена... — вона вимовила це ім'я з ноткою жалю та гіркоти. — Я ніби її майже не знаю, але вона так хотіла здатися особливою… Янсофе, вона так переконливо грала цю роль. Часом я навіть їй вірила. Але сьогодні…ти все саме бачив на власні очі. Коли вона була найпотрібніша — Кирена просто лежала,  паралізована страхом. Магія вимагає сміливості, а в тій дівчині нею й не пахло.

Яків нахмурився. Йому здавалося, що сьогодні його ім’я зірвалося з вуст Кирени, тієї, в чиєму тілі зараз могла б знаходитися Діна. Адже саме ця дівчина, таким дивовижним чином схожа на Пенелопу Круз, нагадувала все в Діні, включно з її характером. Можливість, зовнішність Зейлани краще підходила б для попереднього опису, але саме дивлячись на зовнішність улюбленої акторки — він по-справжньому починав ностальгувати за справжнім світом. Особливо за їх з Діниним творчим куточком.

— Ми розберемося з цим пізніше, — твердо сказав Яків. — Зараз тобі треба відновитися. Я розпоряджуся, щоб тобі принесли все необхідне. Ти сьогодні була неймовірною.

Зейлана ніжно торкнулася його палаючої руки своїми холодними пальцями.

— Не залишай мене саму надовго, — попросила вона, а в її голосі раптом зазвучав страх. Цього разу їй навіть не довелося грати, адже вона боялася зовсім не монстрів, а того, що Кирена зараз з нею на рівних у плані магії й Зейлана може втратити свій шанс. — Мені холодно без твого вогню поруч.

— Я буду поруч. Обіцяю, — кивнув Яків, сідаючи поруч з Зейлано та обіймаючи до болю знайому постать.

***

Діна зціпила зуби так, що заболіли щелепи. Нестримна злість, холодна і ясна, витіснила страх та заціпеніння. Вона намагалася підвестися, спираючись на спинку ліжка та тягнучи за мотузки з балдахіна, який чудом не обвалився на неї.  Тіло Кирени було виснаженим, наче з нього витягли всі кістки, залишивши лише оболонку. І в певному сенсі так воно й було.

— Вона випила нас майже до дна, — раптово в голові пролунав кволий голос Кирени, з якою вони разом ділили це тіло. — Вона стала сильнішою, Діно й використала це проти нас. А тепер десь там з Янсофом смакує свою перемогу і зовсім скоро повернеться за добавкою. Ти маєш підвестися, якщо не хочеш, щоб це було востаннє.

— Я знаю, — прохрипіла Діна вголос, змушуючи ноги торкнутися підлоги. — Я бачила її очі. Вона не зупиниться. А Янсоф…його засліпила ця…Зейлана, а особливо її магія.

— Наша! Наша магія! — пролунали в голові слова у такому тоні, щоб був зовсім не характерним для Кирени.

— Так, наша!

Діна зробила крок і ледь не впала, вхопившись за тумбочку. Кожен рух давався з боєм, але це не означало, що дівчина збиралася здаватися. З хвилини на хвилину Зейлана могла повернутися до покоїв з вибитими дверами та так-сяк залатаним магією вікном. Дивно, що Янсоф просто так пішов та не віддав якийсь наказ. Невже йому й справді було байдуже на них з Киреною? Адже як він взагалі міг залишити її тут, після всього, що відбулося в покоях?!