Розділ 16. Дорогоцінний дотик

Яків провів поглядом Зейлану та прослідкувавши, що вона таки вийшла, важко зітхнув. Нерозуміння того, Діна це чи ні — вже який день ятрило його душу. Звісно, було в її поведінці багато сумнівних моментів, але й він же не постійно контролює власне тіло. Так, переважно й якимось чином здебільшого на різноманітних важливих подіях, але ж буває і Янсоф просинається та починає розкидати свої вказівки направо й наліво.

Яків важко зітхнув, дивлячись на лиш злегка знайоме обличчя Кирени. Вона здавалася йому абсолютною протилежністю Зейлані — простота — ось, як можна було описати її зовнішність одним словом, прикрасивши його епітетом — красива. Хоч виразні карі очі дівчини були прикриті повіками, а на її вкрай блідому обличчі злегкий замаскований вигляд порожнечі — вона все одно була навдивовижу прекрасною. Здавалося, це навіть не зовнішня річ, а внутрішня. Було щось у цій дівчині таке, що тягнуло Якова до неї, як кота до сметани. От тільки що саме — він не міг пояснити навіть сам собі.

Адже ну як так — поруч ходила Зейлана — дівчина з просто ідентичною зовнішністю, яку мало кохання всього його життя. Прекрасна у всіх своїх проявах, весела, цікава, несподівана й задерикувата, але… В цьому світі поруч з нею почувався якось не так. Можливо, тепер варто було враховувати й почуття Янсофа, але все ж…

Яків поволі присів у крісло, що стояло поруч з ліжком дівчини. Він навіть не розумів до кінця, чому він тут, адже й без цілителів розумів, що їх чари не сумісні. Та й взагалі — виявилося, що в дівчини досить таки рідкісна магія й навіть кращі чарівники, присутні в замку, ніяк не могли їй допомогти. Хіба що все повторювали про джерело магії, розташоване в замку. Що воно може повернути дівчині резерв, але… саме для цього він шукав Зейлану й знову розгубив всі думки, коли побачив білявку. Мала вона на нього такий якийсь вплив, особливо в цьому світі.

Яків намагався навіть зайве не дихати, щоб не потривожити спокій Кирени. Просто край ока бачив, як злегка здіймається ковдра, коли дівчина дихала й радів, що як мінімум їй просто потрібен час і незабаром з дівчиною все буде добре. Але водночас його непокоїло те, чому це сталося? Як взагалі магія нонкараксів, цих підлих істот з четвертого королівства змогла прокрастися аж сюди, в перше? І чому він нічого не чув про це з Шерборна? Адже вони знаходяться значно ближче до Крадорна, ніж Месьйон.

— Ох, — короткий вигук болю з вуст Кирени, змусив Якова миттю підхопитися на ноги.

Здається, дівчині просто наснився якийсь сон і не було нічого серйозного, але він не міг ось так просто відвести погляд та вийти чи хоча б повернутися до свого крісла. Дівчина притягувала його до себе, мов магніт. І Яків мав визнати, що він не сильно опирається цьому. Точніше — взагалі не робить ніякого супротиву.

Але ось…ця сльоза на її обличчі… Невже дівчина плакала? Невже вона чимось засмучена? Адже за весь період її перебування тут, а це були цілі три дні, протягом яких він постійно навідувався перевірити, чи з гостею його балу все добре — ніхто так і не перевірив, як вона. Не запитав. Можливо, це їх і зближувало. Їх з Янсофом, а не Яковом. Хоча… В Якова ж також нікого не було. Тільки Діна, яку він також врешті втратив десь у цьому світі й просто не міг не знайти.

Яків навіть незчувся, коли його рука потягнулася до обличчя Кирени. Поволі, неквапливо та напрочуд дбайливо він провів пучкою одного лиш пальця по її обличчю та стер ту самотню сльозу, що прорвалася на свободу, видаючи емоційний стан дівчини. А потім не стримався й присів поруч, дбайливо беручи долоню дівчини в свою. Він знав, що це не спрацює, але ж і зашкодити ніяк не мало. Нехай це буде просто мовчазна підтримка у вигляді найбільш звичайнісінького тримання за руки, але все ж… Він був тут. Поруч з нею. І не збирався нікому дозволити скривдити її.

***

Діна прокидалася з дивними відчуттями. Здавалося, що її магію хтось тримає. Міцно-міцно, ніби лещатами, але водночас так дбайливо — оберігаючи її від стороннього впливу. Від можливості, що хтось зможе забрати її в неї.

А водночас дівчина відчувала, що в душі була вже не така й велика порожнеча. Десь там вже наповнилася така собі калюжка магії, що бадьорила й забирала дивний біль. В її рідному світі Діна його ніколи не відчувала, але не тут. Отже, він таки був прив’язаний до магії. Але що з нею тоді сталося? Невже до «порожнечі» таки причетна Зейлана? Якщо так, то як? Згідно з сюжетом ні в кого з місцевих мешканців не було таких здібностей. І якщо це так, то наскільки вони з Яковом вже встигли змінити хід подій?

Проте одного лиш погляду з-за легка розкритих повік вистачило цілком, щоб з її голови вилетіли всі можливі питання. Це був не сон. Її дійсно міцно тримали за руку. Й це був ніхто інший як Янсоф.

Дівчина спробувала сісти на ліжку, але зрозумівши, що поки-що напівсидяче положення було її максимум — тихо зітхнула й продовжила вивчати такі знайому їй риси обличчя. Хоча радше вічно завихрене волосся на потилиці у вкрай дивному кубельці. Але такому знайомому й рідному ще з тих часів, коли Яків годинами сидів за ноутбуком, а вона тинялася поруч, контролюючи весь процес. Думала, що друг не надто самостійний й правильно робила. Не про перше звісно, але йому вкрай важко було всидіти за книгою, особливо тоді, коли за вікном, серед сірих і одноманітних буднів, нарешті вигулькувало сонечко. О так, таке він любив і саме тому йому так потрібен був вірний наглядач, який міг дати йому щигля.

— Забирайтеся! — раптом скрикнув Янсоф, продовжуючи міцно тримати Дінину руку, а іншою відмахуючись від когось невидимого.