Розділ 13. Знову він

Кажуть, що збори на королівський бал — це вкрай трепетна річ. До такої грандіозної події не тільки леді, але й високоповажні панове готуються тижнями, якщо не місяцями. Всі підбирають собі хто вбрання, хто капелюшок, а хто навіть супутницю. Проте це завжди незмінно — довгі обговорення завжди передують будь-якому такому величному заходу.

Проте цього разу паніка явно охопила всіх. Ще ніколи панянки так не бігали навколо своїх вбрань, а герцогині не ганяли всіх навколо, аби лишень встигнути таки потрапити на грандіозне дійство, яке й мало стати першим, організованим новим королем. А тому мало свою особливу вагу.

Уявіть же здивування Діни, коли вона, не довго думаючи обрала собі найбільшнепримітнішу сукню кольору недоспілого, проте вже цілком рожевуватого граната. О так, дівчина була неабияк шокована. Настільки, що вони з Аурелією від здивування кілька разів перекинулися між собою контролем над їх тілом.

Діна пречудово усвідомлювала, що вона сама спізнюється на добрячих дві години. Але що вона буде однією з двох десятків запізнілих гостей — вона точно не чекала. Як і того, що в них причина запізнення буде важливішою, ніж у неї. Проте це все одно не заважало їм з Фросею йти таким кроком, що випадковий глядач не знав би як це назвати — швидкою ходою чи вже радше повноцінним бігом.

А вони були навіть дещо схожі. Ніби мама з донькою. Хоча краще сказати, ніби сестри, з досить таки чималенькою різницею у віці. Але це все одно не заважало їм бути достатньо відкритою одна з одною. Настільки, що коли Фрося раптово спинилася перед входом до бальної зали й Діна подивилася на неї вкрай вимогливим і підозріливим поглядом — та нарешті зізналася в основній причині, чому вона не хотіла приходити на цей бал.

— У мене немає магії, — тихо зітхнула Фрося, втрачаючи той самий запал і настрій, який супроводжував їх увесь шлях від гардеробної. — Я не зможу піти.

— Ви серйозно? — поглянула на неї, не знаючи, чому дивуватися: власній поганій пам’яті, яка прописала цю рису для Фросі чи думці, що така дрібниця спинить старшу кухарку від відвідин балу з вільним входом для жінок.

— Там магічний маскарад, а я… — рожевкуватість зникла зі щічок жінки, що здавалася вкрай розчарованою.

— Та це взагалі не проблема. Я почаклую за двох! — стенула плечима дівчина, весело підморгнувши та занурилася в себе.

Кілька секунд Діна згадувала, як тоді вперше вдалося викликати чари. Що вона робила, що відчувала та й загалом чи дивилася кудись може… В цей момент їй потрібно було абсолютно все. Навіть те ледь відчутне тепло десь глибоко всередині неї та спогади про чорний сад з однісінькою лиш трояндою, розквітлою під її долонями.

— Ти не Аурелія! — різко скрикнула Фроселінья, хапаючи дівчину за шкибарки та запихаючи її у одну з ніш поруч зі входом, де ніхто не міг побачити їх.

— Та звідки ви…

— Ніхто! Чуєш, ніхто на нашій кухні ніколи не володів магією, — криком шепотіла старша кухарка Діні на вухо. — Чи ти думаєш, що це наша примха — сидіти в тій закіптюженій комірці й варити, парити, жарити з дня у день?!

— Але ж це ваша улюблена справа! — Діна навіть не знала, що їй робити. Тому воліла радше вислухати.

— Це вона стала улюбленою, — в голосі жінки з’явилася явно відчутна гіркота. — А прийшли ми всі на кухню однакові — малі й безпорадні. Покинуті всіма. Кухня — була нашим даром. І для Аурелії також. Але ти не вона! Ти самозванка, яка вкрала тіло цієї ні в чому не винної дівчини. Ти маєш заплатити за це!

Діна нахмурилася й замовкла. На мить справжня Аурелія прорвалася на поверхню й письменниця поглянула на Фросю вже очима персонажки своєї книги. Але недовго. Хоча цього скороминущого моменту вистачило цілком.

— Вас двоє… — похолола Фрося, спершись спиною на холодну стіну та давши Діні невеличкий просвіт.

Письменниця миттю прослизнула повз старшу кухарку в її легкій, майже невагомій, хоч і дуже красивій сукні нового, магічного відтінку. Та не придумавши нічого кращого — ввалилася прямісінько в залу, забігаючи з-поміж танцюючих пар. А на ходу вона знову змінювалася ілюзію навколо сукні. Просочувала її золотими нитками, надавала елегантної пишності та блиску. Робила такою, щоб ніхто в її видозміненій магією зовнішності не впізнав Аурелію.

Діна летіла вперед так, що нікого не бачила. Плуталася між людьми, підтанцьовувала де-не-де. Аби лишень тільки її не впізнала й не відстежила Фрося. Адже ніхто тут, окрім Янсофа не мав дізнатися, що хтось інший ховається в тілі звичайнісінької дівчини. А тепер Діна навіть не хотіла думати, як може перевернутися сюжет і розуміла, що попри недавню їх злагоду з Фросею, в замку може розпочатися «полювання на відьом».

— Ой, пробачте, міс…?! — Діна влетіла в когось на її шляху, прямо під час останнього поклону після танцю.

Дівчина обернулася, стикаючись віч-на-віч з чоловіком, так схожого на одного з кращих голівудських акторів. Ох, як там його… Він ще й у фільмах відомої кіностудії знімався…На «М» назва ніби починалася, а самого його звати…Роберт… Решти не запам’ятала. Лиш розуміла, що він був значно молодшим. Це була описана така собі його тридцятирічна версія. Ще досить нерозважлива, але не менш харизматична, як на екрані.

— Кирена Сільванська, — промовила Діна, люб’язно посміхнувшись, розуміючи, що потрібно буде маскуватися та починати самій грати в хованки. Якщо, звісно, дівчині вдасться хоч трішки зберегти сюжет та уникнути хаосу як у його розвитку, так і в іменах. Дівчина все думала про те, що має запам’ятати її власне.