Глава 20. День факультету

Травниця

— Пане Ларрен! Що ви робите тут? — почувся голос директора звідкись зверху.

Крісс здригнулася. Вона стояла на сходах однієї з веж прольотом нижче мага-воїна, і не бачила, як до того підійшов Норліз.

— Я тут, з вашого дозволу, йду! — задерикувато відповів чоловік.

Він все ще був п’яний після нічного загулу. Дівчині здавалося, ніби вона навіть з такої відстані чує що запах спирту і м’яти від нього. Пиятика вдалася. Відкриття нової таверни в фортеці затягнуло в хмільний вир кілька десятків людей, але вдало вирватися з круговерті вдалося не всім. Дівчина зітхнула.

Цю ніч їй так само довелося провести неспокійно. Ларрен, що не розрахував кількості випитого, вирішив навідатися до неї в гості, але відчув себе погано. «От гад! Пияк! Бабій! Я ще за п’яними за мужиками не доглядала!», — сердито думала чаклунка, але все одно метушилася над «вмираючим» другом.

 — Хочу з вами дещо обговорити. Ідіть за мною, — пан ді Арро поспішав.

Крістіана схаменулася, що її можуть побачити, і швидко втекла сходами до виходу. У фортеці вона пробула кілька місяців, але толком її закутки оглянути не встигла. Лабіринти коридорів. Непримітні двері в найнесподіваніших місцях... Куди вони ведуть? «Лілію» перетинали переходи, сходи і таємні сховища. Тут маги могли б роками тримати оборону, ховаючись від ворогів. Травниця надолужувала упущені дні, з азартом нишпорячи по всіляких щілинах, радіючи, як дитина, новим тайникам. Але на сьогодні її «місія» була закінчена, і чаклунка збиралася пройтися по міському ринку.

Одягнувшись простіше, Крісс вийшла за ворота і, під’їхавши на диліжансі до околиці, поглибилася в переплетення вулиць. Від землі неприємно тягнуло помиями, брудні калюжі з островами сміття раз у раз перетинали шлях. Жителі кидали відходи під ноги, а їхні будинки щільно притискалися один до одного, не даючи Крістіані ні шансу згорнути в сторону. Крізь дахи ледь протискувалися сонячні промені, подекуди збереглася бруківка. Коли в Ватеронуз прийдуть дощі, ступити на ці дороги буде неможливо. Восени і навесні ноги потопають у тутешньому бруді майже по коліно.

— Дівчина-красуня, стривай. Поговоримо! — чоловік, що стояв біля входу в похилу руїну, широко усміхнувся. Чаклунка не обернулася.

— Навіть не запитаєш, про що? Ну, твоя справа. От тільки піти далі не зможеш. Кіра не прощає зрад.

Крістіана відчула, як десь в животі вибухнуло сонце. Злякано озирнувшись, вона побачила ще три фігури. Кіра, очільниця отруйників, не забувала про втікачів-підлеглих. І не прощала боргів. П’ята людина перегородила дорогу, відрізаючи шлях до відступу.

«Думаєте, зловили в пастку?»

Травниця сформувала в долоні зелений розряд і жбурнула магічний згусток в груди одного з чоловіків. Пролунав гучний приголомшуючий хлопок, зі стін посипалася кам’яна крихта. Захищаючись, люди відступили назад, давши можливість втікачці перескочити через впало тіло. Крісс підібрала поділ сукні і щодуху кинулася геть, дзвінко відстукуючи каблуками по каменю. Переслідувачі з гучною лайкою кинулися за нею.

Крістіана перескочила низький паркан і опинилася в чиємусь дворі. Під ногами плуталися і квохкотіли кури, вигинаючи шию, сичав великий білий гусак. Дівчина проскочила пташник і, вигукнувши «злодії!», згорнула на паралельну вулицю. Стурбовані господарі виглянули на крик, але надовго затримати вбивць не змогли.

А Крісс, ледь не збивши з ніг лоточника, що повертався з ринку за новим товаром, рвонула до жвавих місць в надії загубитися в натовпі. Позаду пролунали гнівні крики і гуркіт падаючих ящиків.

Немає часу обертатися.

Крісс завзято посміхнулася і знову згорнула в провулок. Погоня набирала обертів, і це було так захоплююче! Травниця нею насолоджувалася. «Спіймайте мене, спробуйте!»— подумки дражнилася чаклунка. Її сліди спалахували яскравим світлом, змушували переслідувачів лаятися і падати. Під долонями дівчини кришилися камені, розліталися гострими трісками дошки, спухали липкими пухирями калюжі. Але перешкоди лише трохи затримували майстрів. Травниця повернулася до ринкової площі, зірвала стрічку з волосся і, на секунду уповільнивши біг, прочитала закляття. Вітер зірвав шматок батисту з її пальців і кинув в обличчя чоловіків. Один з убивць «зловив» стрічку, і одраз із криком впав. Шматок тканини обвивали його шию, нагадуючи кольорового удава.

Дихання дівчини поступово почало збиватися. Витривалості Крісс не вистачало, але здаватися та не збиралася. Вітер гнав її в спину. Чаклунка вже не встигала розкидати за собою пастки. Випадково влетівши в намет вуличного торговця, вона збила товсту жердину, через що половина навісу обвалилася. Вулицею покотилася підгнила ріпа і яблука. Чоловік, що стояв поруч, притягнув чаклунку ближче і дозволив їй сховатися за свою спину.

— Канн комен нібель.

Чорний туман в одну секунду огорнув намет, повз нього нічого не помітивши, пронеслися гільдійци. Вони ніби не бачили, куди пропала втікачка, і продовжували когось наздоганяти. Травниця полегшено видихнула, і не втрималася від завзятої посмішки. Оце так гонка, оце так азарт!

— Дякую! — ледь віддихавшись, вимовила дівчина. — Не обов’язково було...

Чоловік обернувся. Його обличчя було добре знайоме чаклунці. Приємні риси обличчя, засмагла шкіра, чорне волосся. В очах танули фіолетові іскри магії.