Глава 10. Творець суккубів

Я потопав у глибокому м’якому кріслі. Такому незручному, що спину починало ломити вже через хвилину. Я намагався сидіти рівно, і не звертати уваги на легкий ниючий біль в зап’ястках. Обмежувачі на руках розжарювалися та холоділи, світилися тьмяним бузковим світлом, намагалися впоратися з природним магічним фоном навколо. Мовчазний маг щойно зціпив ці браслети на мені й пішов, підмітаючи підлогу пензликами на черевиках. Кожен з них коштував дорожче, ніж увесь мій одяг.

Кімната була мебльована ​​убого, майже всі меблі покривали лляні простирадла. Сонце яскраво світило крізь шибки, а візерунки на кришталевих вікнах розпускали промені красивою веселкою на підлозі. Я гадки не мав, що це за місце. Бо кілька гвардійців і один «Пес» зустріли мене біля воріт «Лілії», зав’язали очі та посадили в карету.

Високий чоловік з білосніжним волоссям подав незнайомому магу браслети-обмежувачі і дозволив мені увійти в кімнату. Я ковзнув поглядом по нашивках у вигляді собачої голови, по яскраво-червоному плащу і дорогоцінній шпильці-фібули, по вицвілому татуюванні ордена Мисливців — подвійний стрілі, намальованій зліва на нижній щелепі. Такі набивали років тридцять тому, коли переслідували вампірів-ранде. На них розгорнулося справжнє полювання після бунту загону Червоних пальців. Але офіцер, який привів мене в будинок, виглядав занадто молодим, щоб брати участь в тих подіях.

Я сів у крісло і потер долоні, намагаючись звикнути до болю від обмежувачів. У кімнаті крім мене і замовника нікого не залишилося.

— Ви знаєте, хто я? — запитав чоловік, що сидів навпроти.

— Так, мілорде.

Цей чоловік був схожий на батька. Невисокий витончений хлопець з правильними рисами обличчя. Його портретами прикрашали кабінети дворян, художники змагалися в мистецтві, намагаючись фарбами передати переливи його каштанового волосся. Під намальованим поглядом проникливих синіх очей проходили церемонії і укладалися угоди. Кожен хотів би похвалитися спорідненістю з його ім’ям.

Я відвів погляд і глибоко зітхнув. Переді мною сидів мій володар. Мій імператор. Альвон ІІ.

Він зійшов на престол дванадцять років тому після смерті батька — Альвона І Пресвітлого. Спочатку обійшов кілька змов, видав всіх сестер заміж. А потім придушив пару дворянських бунтів, програв війну з Сумахварскім султанатом і відкупився частиною земель. Альвон закінчив полювання на вампірів, оточив себе досвідченими радниками, обмежив магів в правах. Він виявився жорстким правителем, де силою, а де дипломатією змусив сусідів поважати себе. Нещодавно імператор пишно відсвяткував двадцятисемиріччя.

— Я запросив вас тому, що ви вмієте те, чого не може ніхто. Мені розповідали, як ви оживляєте людей, ніби вони не помирали зовсім.

Для зустрічі зі мною імператор одягнувся зовсім просто: штани, сорочка з жовтого сатину, м’який жилет з оленячої шкіри. Комір прикрашала улюблена брошка у вигляді ящірки на квітці. У хвилини хвилювання Альвон водив по ній пальцем, і зараз не міг втримати звичку. Його погляд стежив за моїми рухами і мімікою, не допускаючи найменшого натяку на брехню.

— Отже, ви цікавитеся створіннями, що зберегли розум. Двоє були дуже вдалі. Одне живе й досі.  

— І що стало з другим?

— Нещасний випадок, мілорд. Нічого цікавого.

Я ледь не прикусив язика. Те, що сталося в маєтку Гардіан, складно було назвати нещасним випадком, та розповідати правду про Темряву та інших некромантів не вартувало зовсім. Я скоїв помилку, взагалі згадавши двох створінь. Але імператор хитнув головою, ніби посилаючи комусь сигнал. Я вловив ледь чутний рух. Десь рипнула мостина. Агент, що стежив за нашою розмовою, зник. Обмежувачі обпекли пальці трохи сильніше.

— Чи мені потрібно знати, кого я повинен оживити для вас?

— Гадаю, так. Справа стосується моєї нареченої. Принцеси Мьоге, дочки Корсонійского басилевса. Ми мали одружитися восени, проте дівчина загинула. До того ж на нашій землі. Ви довго жили в Корсонії, пан Еллоу, і знаєте, які там звичаї. Якщо Мьоге не зійде на престол, Корсонія оголосить Темним Землям війну. А я не хочу війни, я хочу вигідного союзу, торгівлі без податків і виходу на нові землі. Іншої можливості укласти союз із Корсонією в нас більше не буде. Тому потрібні ви.

— Я розумію, і зроблю все, володарю. Як... вона померла?

— Це важливо? — імператор підняв брову. — Її тіло не сильно пошкоджене, цього знання вам буде досить.

Я схилив голову на знак покірності, а думки вже почали клацати в голові, збираючись у список. Обладнати лабораторію, зібрати матеріали, провести незліченну кількість годин над трупом дівчини, покликати на допомогу Лукаса і Родріка, і не забути, звичайно, знайти клятих братів Загрозьскіх, доки Оуен Мортер ще живий.

— Мої сили і знання до ваших послуг, мілорд.

— Радий це чути. Знаю, ви цікавилися маєтком Гардіан. Вважаю, вам було б приємно отримати його в обмін на ваші труди. А мої люди забезпечать вас необхідними матеріалами.

— Дякую, — я спробував приховати задоволену посмішку.

Альвон піднявся, показуючи, що розмова закінчена. Я вклонився, притуливши стиснутий кулак до грудей, і дозволив біловолосому офіцеру «Псів» вивести мене з кімнати. Роботи було ще багато.