Розділ 2.5.

Коли підлітали до замку горгулья закричала. Дарій прийшов до тями від цього дикого крику.

    Внизу пливли хребти гір, а недалеко попереду виднілися будівлі на рівній, наче штучно зробленій, площині між гірськими вершинами. Замок був наполовину зруйнований, від стін місцями залишилися тільки купи каміння, але дві центральних споруди виглядали цілими. Підлітаючи до однієї з веж, горгулья легко підкинула Дарія в повітрі і перехопила вільною рукою. Знову в шкіру вп’ялися кігті, вже в іншому місці, але пазури на руках були значно меншими. Та все ж Дарій не втримався і ледь чутно застогнав від болю.

   Горгулья підлетіла до балкону однієї з веж і з ювелірною точністю влетіла у отвір, де колись мали стояти двері. Вони опинилися у великій кімнаті, горгулья стала лапами на підлогу. У кімнаті було ще троє горгулій.

   Молоді. «Пташенята… Чи як їх назвати? – майнуло в голові у Дарія. – Горгулята?..».

   Дарій відмітив, що один із монстрів був чоловічого роду. Про це говорила форма тіла – плечі ширші за стегна, більші м’язи, та і форма потворного обличчя була більш схожою на чоловічу.

   Стара горгулья кинула стражника на підлогу перед молодими.

    «Крр -и- иґ» - гаркнула вона. Двоє молодих горгулій кинулися на бідолашного стражника,  вмить розірвали його і почали жерти. Горгулья-Він залишився на місці

     Тоді горгулья кинула на підлогу Дарія, розвернулася і вилетіла у двері…

     Одна з молодих горгулій покинула стражника і кинулася на Дарія, та горгулін став між ними.

     - Кро-о-оґе-е-ен, - закричав той.

     Горгулья спинилася і засичала, горгулін засичав у відповідь, значно голосніше і утробніше. Та відступила.

     Дарій спромігся сісти на підлозі.

     Горгулін повернувся до нього і впритул наблизив обличчя. Голова в нього була у два рази більше за голову хлопця.

     Дарій дивився у чорні очі. Йому було страшно, але він не зводив погляду.

    - Кро-о ґен, - гаркнуло чудовисько.

    Дарій не ворухнувся.

    - Кроооооооґееен, - цього разу голосніше і лякаюче.

    Дарій не ворушився і продовжував дивитися в очі.

    Горгулін простягнув руку-лапу.

    Дарій пірнув під неї і увернувся.

    На обличчі горгуліна з’явився вираз, схожий на здивування.

    Він знову наблизив обличчя до хлопця.

    - Крооооґееееен.

    - Кроґен , - сказав у відповідь Дарій.

    Горгулін видав незрозумілий гаркаво-булькаючий звук і тупо дивився на Дарія. Потім, наче отямився,  знову намагався вхопити Дарія. Той знову ухилився.

   І ще раз…

   Дарій викотився в іншу кімнату.

Вони наче кішка з мишою гралися. Тільки кішкою тут була велетенська потвора, а мишою - жива людина.

   Врешті Дарію це набридло. Він хотів жити, але вже давно навчився не боятися смерті. Він зробив черговий випад – переворот і опинився за спиною горгульї. Мить – він був в нього на спині.

   Той закричав і змахнув крилами. Дарій не очікував такого потужного змаху плечами, до того ж рука з того боку де м’язи були пробиті пазурами боліла дуже сильно,  тому він впав з нього і згрупувавшись відкотився в куток.

    В кімнату заглянула молода горгулья.

    Горгулін засичав на неї – та зникла.

    Монстр довго дивився на Дарія, наче вирішував, що робити, потім розвернувся і вийшов із кімнати. Ходили вони важко, трохи перекачувались з лапи на лапу, як качки.

    Дарій залишився сам. Чи на довго?

    Кров ще бігла із ран.

    Він оглянувся навколо

    Колись це була величезна спальня. Під однією із стін стояло ліжко. Простирадла і матрац на ньому вже давно згнили. Ще в кімнаті було декілька шаф і комин. Дарій підійнявся і позаглядав в шафи. Ніякого одягу там не було, але в одному лежала складена постільна білизна. Хлопець почав діставати її. Верхній шар складеної білизни також перетворився в трухляві шматки, проте постіль, що лежала внизу, ще зберігала ненадійну міцність.

     Дарій дістав одне простирадло і порвав його на смужки. Старі нитки рвалися загрозливо легко.

     Потім Дарій порвав свою сорочку, що дісталася йому від Сестер Віри, поскладав шматки тканини в декілька слоїв, приклав їх до ран, а смужками простирадла кой-як прибинтував їх до тіла. На довго такої пов’язки не вистачить, але йому головне було зупинити кров.

     «Чудово, - думав він собі. – Декілька годин тому я був рабом, тепер стану сніданком якоїсь потвори. І навіщо я зараз в’яжу себе? Стік би кров’ю, втратив свідомість і будь по тому».

    Та він був боєць. Іти до кінця, триматися на ногах не звертаючи уваги на удару, а якщо вже впав – то вставати і йти далі. Переможе той, хто встане на один раз більше за ворога.

    Горгулін повернувся і наблизився до Дарія.