розділ 2.4.

   - Як відбувається пересадка на баржу?

  Дарій дивився на проблиски води між деревами.

  Полоскун підозріло блимнув на нього.

   - Спочатку стаєш спиною до прутів і просовуєш руки в отой отвір, - Полоскун показав у який отвір між прутами потрібно просунути руки. – Тобі їх зв’яжуть за спиною і тільки після цього виводять із клітки по одному. Поки одного не завантажать на баржу іншого не виводять. Всі гільники зосередженні на тому щоб спостерігати за одним. На баржі своя охорона, яка спускає в трюм… Так що, якщо ти щось там думаєш з приводу дременуть під час завантаження, то, скажу тобі, не самий зручний момент…

    Він помовчав , очікуючи реакції хлопця, реакції не було.

  - Краще вже з баржі. Я знаю коли… Підеш зі мною?

  Дарій відвів очі від води і поглянув у вічі Полоскуну.

   - Піду, - мовив він.

   - Гой-вей , хлопче, - викрикнув той. – Нарешті я від тебе почув голос розуму.

   Полоскун зрадів. Звичайно, йому було начхати на хлопця, але він вже не раз замислювався над тим, що як вдасться втекти, то  добре було б мати такого бійця під рукою. Хлопчина явно не дурний, може вирішувати не тільки фізичні завдання, а й ті, над якими подумати треба. Золотий помічник. Що кульгавий? То й що? Нехай стрибає собі з паличкою, зате коли дійде до діла, то він точно зможе постояти і за себе, і за того, кому буде вважати себе зобов’язаним. А Полоскун зумів би зробити так, щоб хлопець вважав себе зобов’язаним саме йому.

    Він підсунувся ближче до хлопця.

    - З баржі, - прошепотів він. – В мене є на ній своя людина…Полоскуна скрізь знають у цих краях… Баржа буде робити зупинку на одну добу, поповнювати запаси води і продуктів… Тоді… Ти тільки слухай мене… Деталі розповім потім…Це правильне рішення, хлопчику. В те буде велике майбутнє у нашому світі . І ніякого більше рабства…Ніякої неволі.

   Дарій перевів погляд на знак каторжника на шкірі Полоскуна.

   - То була помилка, - махнув Полоскун рукою. – Всі ми іноді помиляємося. Але Полоскун вміє швидко вчитися і такої помилки більше не допуститься…

    Від берега закричали.

    В бік обозу бік переляканий гільник, що чатував, виглядаючи баржу, вигукував щось, що Дарій не розумів, і розмахував руками.

     Полоскун кинувся до передньої стінки прутів.

    - Що він кричить ? – запитав Дарій.

    - Горгульї, - відповів Полоскун.

    - Що це?, - слово було незнайомим.

    - Не приведи всі боги нам це дізнатися, - незрозуміло відповів Полоскун і він, вперше за весь час, не всміхався.

    Над обозом метнулася тінь. Раз… А на другий гільник , що біг від берега злетів у повітря і через мить впав на дорогу розірваний надвоє.

    Гільники в таборі заметушилися.

    Чорна тінь метнулася в середину обозу. Вона була стрімка, як блискавка, але Дарій встиг її розгледіти. Чорна, як смола, істота, з тілом , схожим на людське, але в рази більшим. За плечима істоти розгорнулися величезні крила в три рази більші, ніж вона сама.

    Ще два гільника, що стояли в центрі обозу направивши на створіння свої жалюгідні голки, розлетілися в сторони, ламаючи кістки об гілки дерев, а потім об землю, при падінні.

    Істота на хвильку приземлилася і оглянулася.

    Дарій встиг розглянути її ще краще. Ноги істоти були непропорційно короткими, товстими та напівзігнутими і, замість стоп, в них були лапи з трьома кігтистими пальцями. На руках пальців було по чотири і кігті на них були ледь меншими.  Чорна морда також була б схожа на людське обличчя, якби не було таким потворним і з відкритої пащі не виглядали клики замість зубів. Чорні, блискучі очі озиралися навколо.

   Якийсь недоумкуватий гільник кинув в істоту голку. Чудовисько загарчало так, що заклало вухо і в таборі почався руйнівний хаос. Істота руйнувала все, до чого доторкнеться. Клітки розліталися в щепки, люди гинули під її лапами - і гільники, і невільники. Чудовисько то злітало в повітря, то крутилося у дикому вихрі на землі. Розлетілася і клітка Дарія. Разом з тим істота розірвала кігтями Бевзу живіт. Дарій і Полоскун зіскочили з возу. Дарій завмер і спостерігав. Переляканий Полоскун поліз ховатися під воза, та горгулья схопила його за ногу, витягла і розірвала. Намагалася ухопити Дарія, але він зміг увернутися.

   За лічені хвилини від табору не залишилося цілого місця. Живими залишилися тільки Дарій і начальник обозу. Горгулья ухопила стражника, але вбивати не стала, здійнялася в повітря разом з ним. Дарій закульгав в бік лісу, не випускаючи чудовисько з полю зору. Він вбачав, що тільки в лісі буде спасіння, та підвела клята нога. Він підвернув її на нерівності стежки і впав. Горгулья метнулася до нього. З першого разу йому знову вдалося ухилитися від її лап. Та горгулья луснула його крилом по вуху так, що в очах потемніло. Все помутніло. Через пелену Дарій знову побачив лапу – ухилився. Але Горгулья діяла з повітря і коли хлопець ухилився від її руки, вона ухопила його за плече лапою нижньої кінцівки.

    Кігті пробили шкіру і м’язи нижче ключиці попереду і під лопаткою  на спині.