Розділ 2.2

2.2.

    Бевз жив звірячими інстинктами і вони йому підказували – відтепер вожак у цій зграї Дарій.

     Полоскун, звичайно, зрозумів, що в цій грі поставив не на того.

     Дарій зовсім мало їв і решту їжі, віддавав Бевзу. При цьому здоровань перестав ділитися з Полоскуном, бо їжу віддавали саме йому.

    Полоскун намагався підступитися до Дарія то з одного, то з іншого боку, але той не звертав уваги на його балаканину.

     Обоз поволі просувався вперед.

    Дарій уявляв собі, як виглядає континент на мапі. Бачив одного разу малюнок в школі секуратів, та й Нея дещо розповідала. За його підрахунками до річки вони мали дістатися через чотири-п’ять днів.

     Одного разу, коли їхали густим лісом, Дарій побачив, що обоз в’їзжає в хащі, де кущі й гілки дерев труться об стінки возів і кліток.

     Він перемістився вперед клітки і уважно спостерігав за тими рослинами, що росли попереду.

     Звісно, це не оминуло уваги Полоскуна.

     Коли гілки почали шмагати по прутам клітки, Дарій виставив руку і з однієї гілки обірвав листя,  а також вирвав жменю високої трави з корінням. Все це він поклав біля себе на підлогу і продовжував спостерігати за рослинами, що пропливали повз клітку.

    Вираз його обличчя змінився, Полоскун побачив це. «Ось воно, - подумав він про себе. – Ось, що тебе цікавить, хлопчику…».

    Дарій зірвав ще декілька рослин і далі дорога розступилася, до рослин вже не можливо було дістати рукою.

   Він повернувся у куток, де зазвичай сидів і почав перебирати своє багатство.

   Корінь трави він відчистив від землі і почав жувати, продовжуючи сортувати листя.

   Одну жменю Дарій розім’яв у руці і приклав до пошкодженої ноги. Це було так добре, що він на хвильку заплющив очі.

   - А ти часом не травник? – запитав Полоскун коли Дарій завершив свої справи.

   Дарій кинув на нього швидкий погляд.

   - Ти щось знаєш про травників? – запитав він.

   - Дядечко Полоскун багато чого знає, я ж тобі говорив…

   Полоскун зробив паузу. Він хотів щоб хлопець сам попрохав його розповісти, про що він знає, але той  мовчав.

   - Розповісти? – врешті не витримав Полоскун першим, бо дуже йому хотілося не втратити можливість і привернути увагу Дарія до себе.

   - Розкажи…

   Полоскун всівся поближче до хлопця.

  - Хоч я й багато знаю, - мовив він, - я був впевнений, що травників вже не існує. Якщо ти травник, то ти останній із племені ? … - це було радше  наполовину запитання. Дарій не повівся на цей трюк і, як завжди, промовчав.

   - А ти сам-то щось знаєш про своє плем’я? – здогадався Полоскун.

  - Ти хотів щось розповісти, - мовив хлопець, - а не ставити мені запитання.

  - О, тоді зрозуміло… То ти, скоріше за все, давно вже в рабстві. Років з десять, так? Приблизно стільки пройшло, як травників знищили… Ти пам’ятаєш де ви жили? Серединні землі?...

   Дарій мовчки дивився на Полоскуна.

  - Так, зрозумів - ніяких запитань… Травники жили в Серединних землях. В них не було постійного місця проживання, вони кочували по лісам. Замість будинків у них були величезні дерева з розлогим корінням. Кажуть, що вони могли заклинати дерева так, щоб вони виросли у потрібній їм формі…

  - Заклинати ? – перепитав Дарій.

  - Так, заклинати. Травники володіли зачатками магії… Можливо ти також маг, хлопче?

  - Можливо, - відповів Дарій. Він згадав ті дивовижні речі, які відбулися з ним, коли він вперше доторкнувся до дерева. Він і зараз відчув щось надзвичайне, коли зміг дотягтися до рослин. В такі миті він сприймав світ зовсім інакше, не так , як людина. І, хоча він був у клітці, серед лісу йому було  добре. Тому він так мало їв, енергія лилася в нього тут звідусіль.

    Звичайно, він не став розповідати про це Полоскуну. Проте той хотів допитатися.

   - І що ти вмієш?

   - Чому на них напали і знищили? – запитав Дарій про зовсім інше.

   - Випадково. П’ятигор зі своєю армією повертався із походу, в якому потерпів поразку, і травники трапились йому на шляху. Він віддав наказ нищити і грабувати своїм воїнам. За що потім і поплатився.

   - Що з ним сталося?

   - Помер. В Серединних землях не можна вбивати і грабувати. Неписаний закон, Пятигор його порушив і хтось його за це покарав. Або маги, або научники…

   - Що ти знаєш про магів?...

   Полоскун довго розповідав. А Дарій багато розпитував.

   Він згадував своїх батьків і тепер йому стало зрозумілим, ким вони були. Бо зараз, коли Полоскун розповідав про уклад життя травників, в пам’яті спливали деталі про які він ніколи не згадував у школі секуратів. Його батько був захисником племені, а мама цілителькою. «Може звідси в мене здатність так добре битися і такі знання про рослини одночасно, - думав Дарій про себе.- І невже я насправді володію магією ?…».