Розділ 2.1.

Научники дуже добре попрацювали, щоб встановити систему рабовласницького устрою на західних землях. Так, торгівля рабами була налагоджена саме завдяки їм. У східних землях не існувало навіть слова – раб.

    У західних землях все було продумано до найменших дрібниць, від розподілу праці, системи охорони невільників до логістики. Торгівля рабами здійснювалася на півдні земель. Це було практично, бо на півдні були порти, через які раби доставлялися і відправлялися. Через всі країни простягалися нитки доріг якими рабів перевозили велетенськими колісними обозами або річковими баржами.

   Після того, як човен пристав до берега міста, Дарія зв’язали і кинули на віз, потім півдня везли за місто, де чекав один із обозів.

   Обоз складався з декількох возів з припасами, все решта це великі клітки на колесах, в яких везли по декілька, в особливих випадках – по одному чоловікові або жінці. Бувало, що в клітки набивали стільки людей, що вони не могли сісти і всю дорогу стояли, навіть спали навстойки. Природні потреби справлялися на ходу із кліток, прямо поміж прутів або ж в дірку вирізану по центру підлоги клітки. Годували часто також на ходу – стражники закидали їжу не зупиняючись.

     На обози, зазвичай , ніхто не нападав. Завдавати збитків тому, що було під опікою научників було тільки собі на шкоду. Тому стражники були легко озброєними. Короткий меч, кинджал і палиці з довгими голками на кінці, щоб штрикати ними полонених через решітку, якщо потрібно їх присмирити. Через це - стражників обозу позаочі називали «гільниками», на що вони страшено ображалися.

      Дарія закинули у клітку де було двоє, окрім нього. Один здоровань - все тіло і обличчя з проваленим носом були вкриті  шрамами. Інший худий і довгий, весь у рваному брудному одязі з меткими, хитрими очима. На його обличчі, порослому бородою , весь час було напівусмішка.

  Гільники, перед тим, як відкрити дверцята клітки, загнали обох бранців у дальній куток. Здоровань стояв напівналихений, йому місця в клітці не вистачало стати в повний зріст. Обірванець відразу усівся в кутку і простягнув ноги та з інтересом спостерігав за дійством.

        - Свіженького привезли, - мовив він. - Його їсти?... Чи що інше робити? Такий гарнюній, що можу не втриматися….

• Заткни пельку, - кинув один із гільників, доки інший зачиняв за Дарієм дверцята.

Клітка була саме в його зріст, він ледь дотикався тім’ячком до верхніх прутів.

• Вперед, - вигукнув старший обозу, який спостерігав ледь осторонь. Старшого видавали  покращені шкіряні лати і він був без голки, тільки з мечем.

   Обоз чекав тільки Дарія.

   Віз сіпнувся і хлопець присів.

   Вози з припасами і клітками тягнули мутовані мули, що їх вивели научники навмисно для тяглових робіт. Стражники їхали верхи на конях. Всього Дарій нарахував дев’ять кліток, в яких було від двох до п’яти чоловік. Тільки чоловіки, невільниць не було.

• Всідайся зручніше, - сказав худий. - Шлях у нас буде довгий, так що катайся зі зручностями…Мене звати Полоскун. А його я називаю Бевз, як його звати насправді, він мабуть сам не знає, бо тупий, як отой пеньок при дорозі. Але на Бевза відзивається, - той щось невиразно хрюкнув і важко всівся на підлогу. … - А ти хто?
• Полоскун , це ім’я таке? - запитав Дарій, дивлячись тому у очі.

   Худий примружив одне око, наче прицінювався до Дарія.

• Нехай буде ім’я… То тебе як звати?
• Дарій, - відповів хлопець і відразу втратив інтерес до розмови. Він вивчав рослини, що простиралися обабіч дороги.

    Поки він роздивлявся кущі і дерева, Полоскун уважно вивчав його. Геть молодий хлопець, кульгавий, худий і мабуть слабкий (Дарій виїхав у сорочці із острову і Полоскун не міг бачити його рельєфні м’язи)...

• Ти звідки будеш?
• Із острова Атуелло, - школа секуратів навчила Дарія не тільки битися, а й не довіряти першому зустрічному. Він не збирався розповідати все і відразу  про себе.

        Полоскун здивувався, але виду не дав. Він знав про острів, і про Сестер Віри також, він багато чого знав, таким він був - допитливим і всезнаючим.

• І як ти сюди потрапив? - запитав він.

   Дарій перевів погляд на нього. В того на правій руці було випалено тавро к вигляді трьох перекреслених ліній. Крадій - каторжник.

• Ми потрапили сюди різними шляхами.

    Полоскун уловив його погляд, хитнув головою -  єхидна посмішка стала ширшою.

• Не простий хлопчик…

Бевз переводив тупий погляд з одного на іншого.

    Дарій ніяк не відреагував.

    -...Але непривітний, - продовжив Полоскун. - Так не годиться. Нам ще довго їхати разом.

   - А ти звідки знаєш, скільки нам їхати?

   - Я багато чого знаю.

   - І куди нас везуть?

   - До річки , яка стікає вздовж гір. А далі на баржу і на південь, до моря.

   - А далі ?

   - А далі тебе продадуть в якомусь портовому місті. Скоріше за все на галери, бо в тебе крива нога. І будеш до кінця життя гребти веслами.

  - А тебе?

  - А я щось придумаю. Якщо будеш привітніший, то може і за тебе щось придумаю.

   - Мене це мало цікавить, - відповів Дарій. Він розумів, що хитрий Полоскун його прощупує з різних боків.