Розділ 1.12.

Наступного дня Нея принесла милиці, як і просив Дарій.

  Спочатку вона, як зазвичай, принесла поїсти.

  Швиденько кинула:

   - Зараз, - і вибігла з кімнати.

  Дарій щойно пристрибав на одній нозі із вбиральні, і, коли влягався, зачепився пошкодженою ногою за ліжко, вона тепер боліла нестерпно.

  - Дивися, - вигукнула Нея, коли повернулася. – Цілий ранок сьогодні шукала гілки, що підійшли б , довелося раніше встати.

  Вона тримала в руках дві довгі палиці однакової довжини із свіжого дерева. Палиці роздвоювалися з одного боку.

   - Отут я тобі пообмотувала ганчір’ям, щоб не давило і не натирало під пахвами. А з іншого боку вони оброблені так, щоб не слизили по підлозі…

   Вона побачила погляд Дарія і замовкла, бо відразу прочитала біль в його очах. Хоч вона й була ще зовсім юною, через неї пройшло вже чимало хворих, тому вона відчувала це внутрішнє.

   - Що з тобою? – Нея поставила милиці під стіну і підступила до ліжка.

   - Все гаразд...

   - Бачу, яке там гаразд, - дівчина витерла йому лоба, на якому виступили крапельки поту. – Болить?

   Дарій тільки мовчки хитнув головою.

   - Коли почало боліти?

  Дарій довго мовчав, потім вирішив зізнатися, врешті вона справді запитує не для цікавості і завжди йому допомагає.

  - Я вставав і зачепився ногою об ліжко.

  - Та-а-а-а-к, - Нея широко розставила ноги і уперлася руками в стегна. – А я тобі що казала? Що вставати не можна…

  Дарій мовчав і дивися на її засмаглі, оголені до плечей руки. Нея зрозуміла, що він роздивляється, зашарілася і змінила позу.

  - Мені доводиться вставати, - мовив Дарій. – Я не буду ходити в ту посудину. І, тим більше, не дозволю щоб ти виносила за мною.

   - Усі святі, за що мені це? – дівчина награно закотила очі під лоба.

   - Тепер у мене є оті палиці, я зможу спокійно пересуватися…

   - Вони називаються милицями.

   - Добре… Тепер буду пересуватися з милицями…

  Дівчина бачила, що Дарію сильно болить. Вона крадькома озирнулася, наче їх хтось міг тут побачити і дістала із кишені сукні пігулницю, а з неї невеличку кульку.

   - Візьми, - простягнула хлопцеві. – Поклади під язика і розсмокчи. Це зніме  біль. Поїси потім, коли розтане пігулка.

   Це було ще одне незнайоме для Дарія слово та він взяв кульку і зробив те, що вона наказала.

    Нея пройшлася по кімнаті і позаглядала в усі закутки.

   - Приберуся поки що. Коли ліки подіють – погодую тебе.

 Вона взяла змочену ганчірку і почала витирати пилюку. Дарій спостерігав за неї, коли вона не бачила, зосереджена на прибиранні.

   - Нея, як ти стала черницею? - раптом запитав він.

  Нея саме прибирала підвіконня і стояла до нього спиною. Вона повернулася і поглянула здивовано.

  - Я не черниця, з чого ти взяв?

  - Але ж ти…Сестра Віри?

  - Так. Та Сестри Віри не черниці. Так помилково думають із-за назви… І, можливо, із-за того, що ми знаходимося на відлюдному острові. Але тут не монастир і ми не сповідуємо ніякої релігії. Сестри Віри – це древня гілка Ордену научників, яка завжди займалася виключно лікуванням і його дослідженням. А називаємося ми так в честь Віри, це ім’я найпотужнішої цілительки усіх часів.

   - Я взагалі про вас нічого не чув раніше… Але все ж,  як ти сюди потрапила?

  Нея відвернулася і продовжила прибирати.

  «Не хоче відповідати», - подумав Дарій. Він завжди добре розумівся на таких речах. Та все ж вона відповіла. Не обертаючись до нього.

   - Я незаконнонароджена. Моя мама померла, коли я з’явилася на світ. А батька я ніколи не бачила. Мене виховувала тітка Гана, сестра матері. Батько передавав їй іноді гроші, але ніколи не з’являвся сам. Схоже, він соромиться мене, бо він відома персона в столиці. Коли мені виповнилося сім років – тітка віддала мене на навчання до цього місця. Вона була знайомою з однією із Верховних сестер.

  - То ти із знатного роду?

  Вона перестала водити ганчіркою по підвіконню і задивилася у вікно.

  - Я – Сестра Віри… І на цьому все…

   Кулька в роті Дарія розтанула. Разом з цим розтанула і біль. А ще трохи поплило в голові. До цього він ніколи не відчував стану сп’яніння і йому стало не по собі. Він непомітно ухопився за краї ліжка, бо йому здалося, що він зараз з нього впаде.

   Ще він хотів вибачитися перед нею за те, що почав цю розмову, бо схоже вона засмутила дівчину, але не міг підібрати слів.

  Нея закінчила мити підвіконня і поглянула на нього.

  - О, бачу ліки подіяли, - вона посміхнулася і йому здалося, що в кімнаті стало світліше. – Ну що ж, тоді будемо їсти.