Розділ 1.11

  Нея з’явилася через годину, як і обіцяла. Дарій спав, але миттєво прокинувся , як тільки вона відчинила двері. Він постійно сканував простір навколо себе, навіть уві сні. Йому все було незвичним, все здавалося дивним. Раніше дівчата також приносили їсти їм з Варсом, але вони ставили їжу на стіл і швидко вибігали під наглядом охоронців. Про нього ніхто і ніколи не піклувався,  тому те, що робила зараз Нея дивувало і насторожувало одночасно.

   Зараз він хоч і прокинувся не піднімав повік, тому Нея думала, що він продовжує спати. Вона тихенько присіла біля нього і простягнула руку щоб на дотик визначити, чи не має в нього лихоманки. Дарій відчув це своїми, ледь не звірячими інстинктами, розплющив очі і повернув голову до неї. Дівчина відсмикнула руку.

    - Чому ти не спиш?

    - Що ти робиш?

    Обидва запитання прозвучали одночасно.

   - Хотіла доторкнутися до твого чола, - мовила дівчина.

     - Навіщо?

     - Щоб перевірити, чи не гарячий він.

     - Навіщо? – допитувався Дарій.

     - Щоб дізнатися чи немає в тебе лихоманки?

     - Навіщо це тобі? – не вгамовувався хлопець.

     Вона подивилася на нього, як на ідіота.

     - Ти… Геть дикий якийсь , - ледве підібрала вона слова. – Я лікую тебе, я вже тобі говорила про це. Мене турбує твій фізичний стан.

    Нея встала.

    - От пощастило мені з пацієнтом…

    - З ким? – не зрозумів Дарій.

    Вона тільки махнула рукою, наче «Що тобі пояснювати?».

    - Їж краще, доки не похололо все.

    Дарій почав підійматися.

    - Куди? – вже ледь не крикнула роздратовано вона, потім взяла в кутку маленький столик з короткими ніжками і поставила прямо на постіль. Стільниця виявилася у нього над самими грудьми.

    На стільницю дівчина переставила посуд з їжею і поклала ложку.

    Хлопець насторожено спостерігав за нею з-під лоба і не знав куди дівати свої руки і що йому робити.

    Раптом вона розсміялася, він нагадав їй маленьке, кумедне щеня, яке принесли в незнайоме приміщення.

    - Що смішного? – Дарій ще й втягнув голову в плечі після запитання.

   Нея розсміялася ще дужче.

   Раптом вона провела рукою по його волоссю.

   - Дикий – дикий , - мовила крізь сміх.

   Дарій відверто її не розумів. Та й себе також. Він сердився, що вона сміється, але йому було це приємно. Її сміх викликав в нього геть незнайомі відчуття. Коли вона доторкнулася до його волосся він ледь не відсахнувся головою, але це було приємно…

      - Їж вже, дичиня, - Нея все ще посміхалася.

     Дарій насуплено почекав ще трохи, потім взяв ложку і черпнув каші. Їсти лежачи було незручно, невеличка грудка каші випала йому на груди. Він хотів швиденько витерти її рукою, але Нея випередила і витерла тканинною серветкою.

     Дарій почервонів.

     - Хочеш я тебе з ложки погодую? – запитала Нея.

     - Ще чого, - він підтягнув тарілку ближче і почав їсти. До цього часу він зголоднів, тому швидко справився з усім, що було на столику.

     Дівчина прибрала столика і зібрала пустий посуд.

     - Я віднесу посуд, потім повернуся до тебе. Як твоя нога? – запитала вона.

     - Нормально, - відповів Дарій.

     - Нормально, це як? Болить?

     Він промовчав. Нога боліла, але йому зовсім  не хотілося зізнаватися їй, що йому боляче. По-перше, він не розумів, для чого вона допитується про це. А по-друге, для бійця було неправильним розповідати про свій біль.

     - Ну, що ти мовчиш? Я запитую, як лікар, а не для цікавості. – зрозуміла вона його сумніви. - Болить чи ні? Якщо болить, то як саме? Мені потрібно розуміти, які ліки тобі давати.

       - Болить. Смикає та ріже, - вирішив сказати він після довгої паузи. – Принеси мені відвару з валіти, якщо можеш.

      - З чого? – здивувалася дівчина.

      - Трава,… що ви давали мені минулого разу. Ви її називаєте сонник синьоголовий.

      - Чому тоді ти її називаєш валіта?

     Хлопець зніяковів.

     - Так її називала моя мама?

     - О.. – Нея знову присіла біля нього. – А хто була твоя мама?

     - Я не пам’ятаю. Просто … іноді спливає її образ і слова, які вона говорила. Пам’ятаю також, що вона часто збирала різні трави.

     - А батько?

     - Батька майже взагалі не пам’ятаю. Тільки те, що він здавався самим великим і самим сильним.

      - То звідки ти ? - тепер Нея дивилася на нього зовсім іншим поглядом, їй відверто стало шкода його.