Розділ 1.10

  Нея зацікавлено роздивлялася хлопця, доки той спав під дією снотворної трави.

   Цікаво, хто він?

   Сюди, на острів, не потрапляли прості люди, але він виглядав, як простак.

   Коротко і нерівно стрижене волосся, вигоріле на сонці. Одежина бідна – спідня білизна з грубої матерії та шматок, такої ж грубої тканини, зав’язаний навколо стегон. Засмагла до коричневого кольору під пекучим сонцем шкіра…

   Ні. Він точно не із знаті. Схожий, скоріше на раба, але якщо так, то як він міг тут опинитися?

    Дарій спав лежачи рівно, як струна, тільки пошкоджена нога була припіднята Неєю і Доміною після того, як її вирівняли і наново перетягнули тугою пов’язкою. Іноді його зіниці починали бігати під повіками. Іноді, на лобі виступали дрібні краплі поту.

    Дівчина намочила чисту тканину, якою його витирала, і провела по його чолу.

    Він гарний, - подумала вона, оглядаючи його. Стрункий, м’язистий, з правильними рисами обличчя і дивовижними зеленими очима. Вона добре запам’ятала їх ще до того, як він зімкнув повіка уві сні. Вони якось не в’язалися з його вигорілим каштановим волоссям. Вона повільна провела мокрою, холодною тканиною йому по лобі… почергово під очима…потім по випуклих грудях. В останньому не було необхідності, але їй так схотілося зробити і вона заспокоїла себе думкою, що так йому стане трішки легше.

    Очі хлопця забігали під повіками. Він на хвильку відвернув голову до стінки і знову ліг рівно на подушці. Щось прошепотів…

   - Що? – Нея схилила вухо до його вуст.

   - Кроґен… - знову прошепотів той…- Над лісом…

   І замовк.

   Нея розвернулася до посудини з водою щоб освіжити тканину, а коли знову схилилася над ним очі хлопця були відкритими.  Вона вже декілька годин чекала цього, але від несподіванки ледь не зойкнула. Хлопець повільно обвів поглядом кімнату, зупинив його на дівчині.

   - Як ти почуваєшся? – запитала вона.

   - Де я? – запитав у відповідь Дарій.

   - Ти в спокійному місці, - відповіла Нея і додала, - в лікарні.

   - В лікарні? – для Дарія це слово було новим, він ніколи раніше його не чув.

   - Так. Це місце де лікують хворих.

«З чого б мене лікували? - подумав хлопець, пригадуючи, як його сюди привезли. – Чому це Химвес не наказав вбити мене на потіху публіці?».

   - Як ти почуваєшся? – повторила дівчина. – Нога сильно болить?

   Дарій прислухався до свого тіла. Відчуття було неприємними, але справжнього болю не було.

   - Ні , - відповів він. - Для чого мене сюди привезли?

   - Лікувати, звісно.

   Хлопець заборсався на ліжку.

    - Що ти робиш? – перелякалася Нея. Тобі не можна турбувати ногу.

    - Мені потрібно…- почав хлопець і замовк.

    - Справити потреби? – здогадалася Нея. – Тобі не можна вставати.

    Вона дістала із під ліжка якусь дивну посудину і почала влаштовувати піл нього.

    - Що це? – запитав він.

   - Поки що будеш ходити сюди.

   - Як це «сюди»?...

   - От так, - Нея покрутила посудину і показала куди саме потрібно «ходити».

   Дарій подивився на неї, як на ту, що не з повна розуму. Він подумав, що вона кепкує з нього і знову заходився підійматися, важко сів на ліжку і звісив ноги. Це відразу віддалося в пошкодженій кінцівкі гострим болем.

   - Що ти робиш? – знову повторила Нея , цього разу голосніше. – Я ж сказала – тобі не можна вставати, в тебе пошкоджена нога.

   - То в мене їх дві, - буркнув Дарій і оглянувся коди йому йти. Вбиральня була в кутку кімнати, за перегородкою.

  - Негайно ляж на ліжко, - Нея так і стояла з посудиною в руках. – Чуєш, що кажу, зараз покличу Доміну.

   Хлопець став на здорову ногу і спираючись рукою на стіну, пострибав у куток.

   Справив свої потреби і таким же чином повернувся на місце.

   Нея розгублено дивилася і не знала, як їй правильно вчинити.

   - Ще раз утнеш щось подібне, я поскаржуся старшій сестрі…

   - І що буде? – У Дарія виступив піт на чолі від такої тривалої прогулянки.

   Нея не знайшлася, що відповісти.

   - Мені потрібна якась палиця, щоб спиратися, - він звертався не до дівчини, сам до себе. Думки в голос. Але вона сприйняла це інакше.

  - Добре, я щось знайду принесу.

   Невикористана посудина стала під ліжко.

  - Воно буде знаходитися тут. Ти не маєш вставати…

  - І як я її буду виносити?

  - Виносити буду я…

  - Ти?... Навіщо ти це робиш? – здивувався Дарій.