Розділ 1.9.

  Тш-ш-ш-шух…плюх…плюх…

  Тш-ш-ш-шух …плюх…плюх…

  Дарій не розумів, що він чує. Він не розумів чи прийшов до тями, чи то тільки марення. Так тяжко було підійняти повіки.

   Дарій зробив зусилля і ледь-ледь відкрив очі. Яскраве світло різонуло, наче лезом. Він хотів підійняти голову, але йому на лоба лягла м'яка та сильна долоня.

   - Лежи, хлопче, не потрібно вставати.

   Жіночий голос пролунав над самою головою.

   Дарій зрозумів, що лежить на чомусь м'якому. Небо повільно пливло перед ним.

   Раптом Дарій збагнув, що то за «шух-плюх».

   Він лежав у човні і то був звук весел, які занурювалися і виринали із води. 

   Долоня зникла з його лоба. Він закотив очі до гори. Над ним сиділа жінка в чорному вбранні і білій хустині.

        Дивитися до гори було боляче і Дарій знову заплющив очі. В човні ще хтось був, окрім нього і жінки в чорному, хлопець це відчував, але роздивлявся в нього не було сили. Відпочити поки що, далі з усім розбереться.

   Дарій почав пригадувати, що з ним відбулося.

   Бій на арені … Зрада Варса, ….  Понівечена нога… – далі темінь.

   Чому Варс так вчинив? Невже він увесь цей час брехав і насправді прагнув тільки перемогти в іграх?

   Та, власне, яка тепер різниця? Те що сталося вже сталося, а з Варсом вони більше не побачаться.

   Дарій, як травник, підсвідомо відчував, що бійцем йому більше не бути. Тоді, на арені, він майже не відчував болю, але бачив як неприродньо була вивернута стопа. Тепер біль відчувалася від стопи і аж до сонячного сплетіння. Біль викликала нудоту. Біль заважала думати.

   Ш-ш-шух…Плюх…плюх…

   Звуки води та весел трохи заспокоювали.

   - Сьогодні сильна течія, я беру трохи ліворуч, - інший голос, не той, що казав йому лежати. Також жіночий.

    Дивно. Його супроводжують жінки, а не озброєнні охоронці.

    Плескіт стих. Весла вклали в кочети. Човен рухався самоплином деякий час і вткнувся в пісок берега.

    На березі стояли ще двоє жінок. Одна з них зачепила човен мотузкою з гаком  за кільце, що було вмонтоване на його носі і, за допомогою спеціального пристрою, що намотував мотузку на бухту, повністю витягнула човен на берег. Двоє жінок, що були в човні, ступили на берег.

    - Перекладайте його на ноші, - мовила та, що зверталася до Дарія. – обережно з ногою.

   Жінки, всі разом, вміло підняли його і переклали на тканині ноші, розстелені біля човна, вхопилися за руків’я, кожна зі свого боку і понесли його від води.

   Дарій ледь повернув голову і скоро оглянувся.   Проте, дивитися не було на що. З одного боку була тільки вода. З іншого височенна  стіна із сірого каменю, вздовж якої його несли. Через хвилину жінки зупинилися біля величезних дерев’яних дверей. Ті, напрочуд тихо, відчинилися і вони зайшли в середину коридору з височезною стелею. Там було напівтемно, але сухо і тепло. Жінки йшли мовчки, ступали дуже м’яко, тільки сукні шурхотіли в такт ходьби. Шурх-шурх, шурх-шурх…

    Врешті вони вийшли на світло.

    - Ставимо в люльку, - сказала та ж сама, що й на початку. – Підіймаємо на третій поверх.

     Ноші поставили в люльку, що висіла на мотузках і почали підіймати за допомогою такого самого пристрою, що витягнув човен на берег. Жінки, що несли Дарія здійнялися на третій поверх сходами.

    Коли люлька піднялася, Дарій побачив, що вони знаходяться всередині великого замку з ідеально круглим двором, що був чи не більшим за арену, на якій він бився.  Сама будівля також була збудована колом. Колом огортали кожен поверх суцільні балкони, що виходили на внутрішній бік будівлі. Коли люлька зупинилася навпроти третього поверху, Дарій зрозумів, що цей поверх ще не останній.

    Його вивантажили, та занесли в окрему кімнату, де переклали із ношей на ліжко.

    - Можете йти, - мовила та жінка, що зверталася до нього в човні. – Покличте мені Нею.

     Решта жінок вийшла з кімнати. Всі вони були в однаково в чорних сукнях та білих хустках.

     Жінка схилилася над пошкодженою ногою хлопця.

    - Зараз буде боляче, - сказала вона розмотуючи тугу пов’язку, яку зробив лікар в домі Химвеса.

     Справді, було дуже боляче. Дарій зціпив зуби щоб не закричати.

    - Мене звати Доміна, - вела та далі. В кімнату зайшла дівчина, на декілька років старша за Дарія. Також у чорній сукні і білій хустці. – А її звати Нея… Йди сюди, дівчино, - звернулася вона вже до Неї.

    - Ось бачиш, - Доміна вказала на ногу Дарія. – Перелом зі зміщенням, і скоріше за все - порвані зв’язки…. Він буде твоїм підопічним, Нея… Готуй відвар з сонника синьоголового. Потрібно правильно вставити кістку. Але спочатку потрібно щоб він заснув, бо він не витримає болю.

    - Зрозуміла, - Нея вийшла з кімнати.

    Доміна ще деякий час оглядала ногу Дарія, потім пощупала йому лоба. Дарій відчував, що горить. Доміна також це відчула, змочила у кутку кімнати шматок чистої тканини і вклала йому на голову.