Розділ 1.7.

1.7.

       Друзі ще по одному разу виходили на арену поодинці і поверталися переможцями під шалені оплески публіки.

       А наступного дня прийшов час, коли вони мали зустрітися, як суперники.

       Вони більше не обговорювали, що їм робити, все було обговорено і відпрацьовано сотні разів. Дарій, після команди, вийшов спокійно із камери, Варс також. Занадто спокійно, занадто зосереджено. Дарій помітив це, але нічого не сказав.

      Представлення фіналістів перед трибуною.

     Звук дзвіниці і хлопці кинулися один на одного в скаженому танку.

     На трибунах завмерла тиша. Всі слідкували за ними, затамувавши подих.       

     Удари сипалися, як град. Бійці крутилися, як заведенні. Випади, ухиляння, перекидання… Все, як було на тренуваннях…

     Та раптом, щось пішло не так. Варс несподівано поцілив Дарію у щелепу кулаком. Той майже встиг ухилитися, рука друга-суперника ледь ковзнула по його обличчю.  Ще один випад Варса, також не по сценарію.

    Дарій відбився і взяв дистанцію.

    Що відбувається? Невже Варс вирішив підставити його, заради власної перемоги. Чи не це стало причиною його дивної поведінки останніми днями?

    Варс знову кинувся в атаку. Дарій відбивався, як міг і не поспішав контратакувати, все ще придивлявся і намагався визначитися для себе, як йому вчиняти. Сценарій бою було зруйновано повністю. Далі пішов звичайний бій двох противників. Шалений темп, який був на початку, сповільнився. Хлопці по довгу кружляли, перш ніж схрестити зброю, вичікуючи зручного моменту.

    Бій все одного був гарним. Все ж таки вони  справді були найкращими бійцями. Публіка все ще мовчала, захоплено спостерігаючи за ними.

    Варс знову кинувся в напад і йому вдалося вибити меч із рук Дарія. Той кинувся під лезо, що знеслося над і міцно охопив Варса руками. Притулився до нього усім тілом, блокуючи можливість нанести удар мечем.

    - Що ти робиш, Варс? – прошипів від натуги Дарій.

    Варс не відповів.

    Дарій напружився щосили, підійняв приятеля і перекинув його через себе, при цьому не розтискаючи обіймів. Вони вдвох гепнулися на пісок. Варс вдарився головою. Пісок значно пом’якшив падіння, але молодий горянин на хвильку розгубився і Дарію вдалося вибити зброю із його руки.

   Далі пішов вже не бій, а боротьба. Вони хапали один одного за корпус, за кінцівки, намагалися захопити на больовий. Варс був важчий і в цьому була його перевага. Та Дарій був пруткішим і йому довго вдавалося боротися з горянином, доки той не затиснув його ступню і не почав щосили її викручувати. Ногу Дарія охопила біль до самісінького поясу.

    Він зціпив зуби і намагався якось викрутитися, та Варс тримав його мертвим хватом.

    - Дарій, здавайся, - просичав Варс.

    - Ні, - простогнав Дарій у відповідь.

    - Здавайся, прошу тебе. Я не буду тебе вбивати. Наступного року ти знову вийдеш на арену і станеш переможцем.

     - Ти не розумієш, - видавив із себе Дарій .- Я краще помру, ніж іще рік проведу в рабстві.

    Він почав прокручувати все тіло, щоб вивільнитися. Непорушною лишилася тільки затиснута стопа.

     - Ти все одно програв.

     - Ні-і, - Дарій закричав від болю і різко сіпнувся в той бік куди крутився. Кістки захрустіли в руках Варса. Він не розумів, як таке може відбуватися. Дарій ще гучніше закричав від болю, але продовжував викручуватися.

     Варс не міг у це повірити. Стопа Дарія вивернулася в його руках під зовсім неможливим кутом. Він відчував, як в його руках рвуться зв’язки і ламаються кістки.

     Дарій таки вивільнився і, користуючись повною розгубленістю Варса, вдарив його здоровою ногою в голову. А потім, перекинув своє тіло і вдарив лобом в ніс.

     Знову хруснули кістки. Тепер на обличчі Варса. Ніс провалився всередину, бризнула кров і горянин втратив свідомість.

     Дарій відповз від нього і схопив свій меч.

     Спираючись на нього, Дарій підійнявся на одну ногу.

     Оттепер публіка заверещала.

     У Дарія все плило перед очима.

     « Він мене зрадив, - пульсувала єдина думка крізь біль.- Він мене зрадив».

     «Убий, -закричали трибуни. – Убий…Убий..».

     Дарій зробив декілька стрибків на одній нозі в бік колишнього друга і завис над його непритомним тілом.

     «У-бий…У-бий…У-бий…»

     (Він мене зрадив.)

     Та вбити його Дарій не міг.

     Ні за яких обставин.

     Дарій довго дивися на тіло свого товариша, наче  намагався щось усвідомити для себе.

     Потім висмикнув кінцівку меча із піску і почав повільно підіймати до гори – знак переможця…

    Та в цей час в голові геть запаморочилося від болю.