Розділ 1.5.

1.5.

    - Ви мене дивуєте , Химвесе, - Пиламі розкинув товсте тіло у своєму  кріслі і спостерігав за співбесідником. – Де ви знайшли цих звірят.

    - Там де й інших, - задоволено відповів Химвес. – Але ми їх добре готували.

    Його надзвичайно тішило те, що головний розпорядник боїв приділив йому стільки уваги, що запросив на приватну вечерю. Потрапити на вечерю до Пиламі, було майже тим самим, що потрапити в гості до Правителя,  а може й краще. Пиламі мав величезний вплив у багатьох сферах управління королівствами, які були недоступними офіційним органам влади. І, напевно, був багатшим за Правителя.

   - З якого вони племені ? – запитав Пиламі. – Той що бився першим наче горянин?

   - У вас гостре око, Пиламі. Так, Варс – горянин. А другий, його звати Дарій…Ви не повірите…Травник.

   - Травник? - на його повному обличчі ліва брова поповзла в гору від здивування. – Вперше бачу на арені травника. Я думав вони взагалі не здатні битися. Ви мене дивуєте, - знову повторив він.

    Химвес схилив голову.

  - Думаю до кінця боїв вони здивують Вас ще більше. Впевнений, один із них буде переможцем.

  - Побачимо , - мовив господар. – Самі знаєте, на боях часом трапляються зовсім непередбачувані несподіванки… Але б’ються вони гарно, визнаю.

   - Не тільки гарно,  а ще й потужно. Кожен із них вартий двох, а то й трьох кращих бійців в суперниках, - набивав собі ціну Химвес.

   - Самовпевнена заява, - посміхнувся Пиламі. – А якщо я вам запропоную виставити ваших бійців один проти двох?..

    - Тоді я погоджуся, - Химвес відповів миттєво, хоча в голові проскочили деякі сумніви.

    - Не побоїтеся втратити претендентів на перемогу? – вів далі Пиламі.

    - Ні. Я не боюся, - відступати вже було пізно.

  Пиламі задумався. Почесав подвійне підборіддя. Сьогоднішні бої надзвичайно вразили глядачів. Можна влаштувати додаткову виставу. В будь якому випадку Пиламі від цього тільки виграє.

   - Добре, - мовив розпорядник. – Хоч це і не за правилами, та хто встановлює правила, як не ми? Влаштуємо завтра неплановий бій. Ваші двоє проти чотирьох. Я переговорю з іншими власниками секуратів, хто готовий виставити своїх бійців. Побачимо, що з цього вийде, але, думаю, від цього виграють в кожному випадку усі. Якщо виграють Ваші – це принесе додаткової слави дому Химвеса. Якщо ваших бійців вб’ють, інші господарі здихнуть з полегшення. В будь якому випадку, можна зробити непогані надходження до наших кишень на тоталізаторі.

    Химвес посміхався і схилив голову, що означало  - «згоден». Але всередині вже лаяв себе. Хто його тягнув за язика? Двоє проти чотирьох кращих бійців з інших, та ще й з різних домів. Це було ой як небезпечно, під загрозою обидва, на яких він плекав таку надію.

    Бесіда перейшла на деякі політичні питання. Химвес підтримував діалог, але від радісного відчуття, яке  передувало цьому не лишилося й сліду.

   Варс майже не спав вночі. Його роздирали сумніви і тривожні думки. Він не міг зрадити Дарію. Але він також не міг і відкинути ту інформацію, що йому передали вчора. Як тільки він провалювався у сон, йому починали снитися дивні події і в усіх них він був не правий, в усіх винен. Вибір без вибору. Як би він не вчинив – він вчинить погано.

   Дарій, як і завжди, почав ранок з вмивання, потім сів навпроти товариша.

   - Може розкажеш, що з тобою трапилося?

   - Нічого, - Варс відвів очі.

  Дарій довго дивився на нього мовчки. А потім підійнявся зі свого місця.

  -  Шкода, - мовив він і почав робити розминку.

  Варс розізлився на нього. Що значить оце його «шкода?»… Але і вимушена злість не допомогла. Варс вже розумів, що зрадить друга. Зрадить заради сім’ї, але це все одно зрада. І…врешті, з Дарієм він провів набагато більше часу, ніж зі своїми рідними…

   Принесли сніданок.

   Дарій поїв, Варс розмішував ложкою своє їдло в тарілці.

   - Агов, - Дарій помахав в нього перед носом долонею. – Ти б краще поїв, тобі потрібні будуть сили сьогодні.

   Варс примусив себе проковтнути те, що наповнювало тарілку.

   Після того, як забрали посуд, до комірчини через грати зазирнув стражник.

   - Готуйтеся на вихід, - мовив він. – Обидва.

   У Варса провалилося серце: «Невже вони потрапили в пару супротивників?», але стражник добавив: «Будете битися вдвох проти чотирьох суперників».

   - Щось новеньке, - Дарій підійшов до Варса, тримаючи захисне спорядження в руках. – Давай допоможу одягнути.

   Варс не відповів і взагалі ніяк не відреагував.

   Дарій розвернувся, поклав обладунки но ліжко, підійшов до Варса і штовхнув його в груди. Той відлетів до стіни навпроти.

   - Ти що? – вигукнув він.

   - А ти що собі надумав? – вигукнув у відповідь Дарій. – Як спустити тебе на землю ? Не знаю, що там відбувається в твоїй макітрі, але прийди до тями врешті решт. Сьогодні найважливіший день. День, якого ми чекали весь час, доки були секуратами… Так що вдягай свої довбані обладунки і бийся.  Бийся, як воїн, як секурат, як горянин… а не ходи тут, як висушена жаба…