Розділ 1.2.

1.2.

   - Травники мали задатки сили, - розповідав Коріон, куштуючи одне із одинадцяти сортів вин, що стояли на столі.

   Стіл був величезним, але сиділи за ним тільки троє: господар будинку Химвес, його дружина Єліса і научник Коріон.

   Весь стіл був заставлений різноманітною їжею, яку учасники вечері навряд чи змогли б з’їсти і за місяць. Більшість залишку з цього столу піде після вечері на корм худобі, дещо дістанеться дівчатам-рабиням на кухні, але точно нічого не залишиться секуратам. Дисципліна і дієта – хлопців годували тільки тим, що , як вважалося зі слів научників, було корисним і приносило силу, та нічого з того, що змогло б принести смакові задоволення.

    Коріон оцінив вино, схвально хитнув головою і поставив келих на стіл.

    - Тобто травники маги? – запитав його господар будинку.

   - Ні. Так не можна сказати. Вони мають тільки задатки сили, але не володіють магією в повному розумінні. Ця сила природня. Взагалі, це було цікаве плем’я. Його сприймали, як невелику групку диких і дивакуватих людей, що жила в лісах і розмовляла з рослинами. Насправді в них була дуже розвинена культура і чітко встановлена ієрархія. Встановлена самою природою, бо члени племені займали своє місце в соціальному устрої  залежно від тих здібностей, які проявлялися у них в ранньому дитинстві. Хтось ставав охоронцем-мисливцем, хтось заклиначем рослин, хтось цілителем і так далі…  Вони вміли виявляти вродженні здібності ледь не в немовлят і  в подальшому ці здібності розвивати…

  - Хто такі заклиначі рослин? – зацікавилася Єліса.

 - Ті, хто вмовляє рослини виконувати їх волю. – відповів Коріон. – Вони, наприклад, жили не в будинках, а в кореневих системах величезних дерев. Але заклиначі так формували ріст дерев, що в цих корневищах утворювалися наче окремі кімнати, аж до місця, де розводилося вогнище для обігріву і приготування їжі, яке передбачало отвори для відведення диму.

  - Чому Ви все кажете в минулому часі? – запитала жінка.

  Коріон тільки розвів руками.

  - Тому що цього племені більше не існує.

  - Але ж той хлопець?.. – Єліас повернулася до чоловіка.

  - Він останній, - пояснив за нього научник. -  Близько десяти років тому плем’я травників було повністю знищене військами П’ятигора, коли ті з поразкою втікали зі Сходу. Вони йшли через південь Серединних Земель і нищили все на своєму шляху. Не знаю, чому вони не вбили цього хлопця, але його привезли сюди і продали в рабство ще з десятком  нахватаних по шляху рабів. Оце була і вся їхня здобич в той похід.  Маги на Сході їх тоді значно струснули.

    - Але це ж порушення, - здивувалася жінка. – Хіба можна вбивати в Серединних Землях?

    Коріон і Химвес  переглянулися. Научник вирішив промовчати.

    - Ні, люба, не можна. Але так склалася військова обстановка, таке буває, не зволікай на це.

   Справді, воювати на Серединних Землях було заборонено неписаним законом, якого неухильно дотримувалися, як країни Заходу, так і країни Сходу. Хто і коли встановив цей закон, нікому достеменно відомо вже не було. Він був прийнятий ще тоді, як країни Заходу і Сходу тільки утворювалися в тому вигляді, в якому існували зараз.

   Материк Світу був умовно розділений на три частини, в кожній із яких склався свій адміністративно-політичний устрій.

   Три частини Світу відділяли один від одної два гірських хребти, що починалися з півночі на відстані тисяч верст і у вигляді літери «Y» спускалися до низу, об’єднувалися в нижній третині материка і вже одним хребтом йшли до самого моря на півдні.

  На Заході утворилося ледь більше 20 великих і малих королівств, які були наче окремими та фактично залежали від держави Вельгеми і , особливо, її столиці Сандрії, в самому центрі якої вечеряла зараз трійця. Якщо Правителя Вельгеми й не називали імператором, все ж саме він встановлював порядки на Західних землях.

   На Сході все було зовсім інакше. Шість великих суверенних держав. Шість зовсім різних культур, які розвивалися по своїм законам і йшли своїм шляхом. Тільки зовнішніми питаннями і питаннями врегулювання взаємодії між державами займалася Велика Рада, до складу якої входили рівна кількість представників від кожної країни і одна сьома частка магів. Маги мали там велике значення, але не впливали на управління державами, скоріше – допомагали їм. При кожному правителі поруч був маг. Він не був завжди поруч, але з’являвся по першому заклику. Жителі Заходу глузували з цього і зневажали жителів Сходу, думали, що там всім правлять маги і всі біди від них, та насправді все було не так. В той же час, коли західні жителі вважали, що усіма їхніми питаннями управляють особисто їхні керівники, то вони уявлення не мали, який вплив на рішення тих керівників мав Орден Науки. При кожній знатній особі усіх двадцяти з лишком країн, починаючи від Правителя Сандрії, закінчуючи самим маленьким васалом  найбільш занепалого королівства, був закріплений персональний научник. І научники, на відмінність від магів, були біля своїх правителів вдень і вночі. Звісно, правителям це не подобалося, але Орден міцно тримав усіх у своєму залізному кулаку. Якби на Заході не розвивалася наука, їх би давно стерли з лиця Світу східники за підтримки магів.

    І , врешті, Серединні Землі. Дві великих нейтральних держави на півночі материка і сотні незалежних поселень і племен в центрі і на півдні. В Серединних Землях можливо було зустріти і магів, і колишніх научників, але вони не були при правителях і не впливали їхні рішення. Хоча хто знає? Серед самих таємних еліт ходив слух, що саме маги із научниками-відступниками і встановили свого часу закон нейтралітету.