Розділ 1.1.

1.1.

     «…Запам’ятай, синку, щоб підійнятися, необхідно впасти. Ніхто ще не навчився ходити, жодного разу не падаючи. Тож, коли ти опинився на землі, не впадай у відчай. Підіймайся і іди далі. Підіймайся, Дарію…ПІДІЙМАЙСЯ…ЧУЄШ, ПІДІЙМАЙСЯ…»

      Що це? Обличчя мами на фоні прозорого неба і яскравого сонця. Таке рідне, таке знайоме і… таке далеке…Як таке може бути? Вона ж загинула вже роки тому.

     …ПІДІЙМАЙСЯ…

     Дарій роздер очі і побачив, що прямісінько в нього летить кінцівка меча. Він миттєво перекотився в бік і схопився на ноги. Меч його противника зарився у пісок, на якому щойно лежав Дарій.

     Хлопець наніс удар своїм мечем у відповідь. Варс, його супротивник, зреагував надзвичайно швидко і відбив атаку, але Дарій зумів вдарити того по обличчю кулаком.  Варс похитнувся, та втримав рівновагу.

    - Очам своїм не вірю, - мовив Химвес, господар будинку. Він спостерігав за боєм з балкона, що нависав над тренувальною ареною. – Травник б’ється на рівні із горянином. Це неймовірно.

    Він повернувся до Тапора, старшого над секуратами. Той відразу зрозумів ще не поставлене запитання і кивнув головою.

   - Так, Дарій сильний боєць, хоч і травник. Він і Варс найкращі наразі.

   Химвес знову повернувся до спостереження за тим, що відбувалося на арені.

  Там, в скаженому танку, рухалися двоє хлопців – підлітків з мечами в руках. Вони кружляли один навколо одного, наносили удари, відбивалися, ухилялися, розбігалися і знову зближалися. Бій був гарним, наскільки взагалі може бути гарним прагнення людей нанести один одному болю і уражень. Хлопці рухалися стрімко і пластично, кожен рух був розрахованим, але вони не задумувалися над тим, що робити - після довгих років виснажливих тренувань, тіло це знало саме. Молоді засмаглі плечі блищали на сонці від поту. Груди здіймалися у прискореному диханні.

     - Готуйте їх до фіналу, - мовив Химвес. – Обох. Відселяйте вже сьогодні.

   Це було сказано Тапору. Потім Химвес повернувся до Коріона, представника ордену научників в його домі.

     - Розповісте мені про травників сьогодні за вечерею.

     Той мовчки ледь хитнув головою.

      Химвес стрімко розвернувся і швидкими кроками спустився з балкону.

      Тапор перехилився через бильця в бік арени.

      - Досить, - гукнув він. Хлопці миттєво зупинилися і закинувши до гори голови, дивилися на свого наставника. – Збирайте речі, сьогодні перейдете в інше приміщення.

      Хлопці переглянулися і пішли у відпочивальню.

      Коли охоронці закрили за їхніми спинами решітку арени, Варс схилився до Дарія і тихенько запитав:

     - Куди це нас, як думаєш?

    Дарій знизав плечами і нічого не відповів. В нього перед очима досі стояло обличчя мами.

    У відпочивальні — казармі  їх проживало сорок два секурати. Всі вони були молодими хлопцями-рабами віком від восьми до вісімнадцяти років.

    Дарій і Варс користувалися величезним авторитетом серед хлопців, тож коли зайшли до казарми, гомін, що майже постійно стояв в цих стінах, затих.

     Усі хлопці були на місці. Сьогодні була неділя – єдиний день, коли не було тренувань і можливо було відпочити.

     Зурах, темношкірий підліток з південних земель, підійнявся зі свого місця на дерев’яних нарах.

     - Навіщо вас виводили ? – запитав він.

     - Ми билися, хіба не бачиш? – Варс підійшов до вмивальні в кутку відпочивальні і почав змивати кров з розбитого обличчя.

      Дарій став обмиватися поруч і жартівливо ляснув Варса, що схилився над цівкою води, яка постійно бігла із жолоба в стіні, по сідницям. Той, у відповідь, бризнув водою Дарію в обличчя.

      Хоч на арені вони билися, як суперники, в житті  вони були найкращими друзями.

      Зурах підійшов до них.

      - Сьогодні ж неділя, навіщо вас виводили битися?

      - Запитай у наставника, Зурах, - відповів Дарій. – Ми звідки знаємо.

     Друзі вимилися і почали збирати речі, як їм і наказали. Із речей в них були тільки солом’яні матраци, шерстяні тонесенькі ковдри і по декілька одежинок.

    - Ви куди збираєтеся? – не вгамовувався Зурах.

    Він був надзвичайно надоїдливим. Скрізь і завжди пхав свого носа. Вважав себе класним бійцем. але відверто ніколи не досягав вище середнього рівня. Хлопці його просто проігнорували. Той образився і пішов у свій куток.

   Через невеликий проміжок часу за ними прийшли. Гепнув засув на дверях. В коридорі стояли двоє стражників.

    - Варс, Дарій, зібрали речі й швидко на вихід.

    Друзі взяли свої пожитки і вийшли в коридор.

    Їх провели до кімнат, які виходили прямо на арену. В одній із них чекав наставник. В кімнаті було два ліжка, два стільця і стіл. На стіні, що навпроти дверей, величезне, як здалося хлопцям, вікно з гратами. У загальній відпочивальні віконця були малесенькі і під самою стелею.