Діана. Максим

Максим

Не так я собі це уявляв. Вона мовчить вже хвилин десять, я звісно не думав що вона так сильно буде рада зі мною спілкуватись, але все-таки…

— Як справи? — спитав я, щоб хоч якось зняти напругу між нами.

— Серйозно? — скривилась Діана і звела брови разом.

— А що? У твоїх колах, чоловіки не питають такі речі? Звикла мовчати, поки тебе трахають? — не міг зупинитись я, злий від реакції дівчини на своє нормальне питання.

Вона почервоніла, на мить здалось, що вона ладна вибухнути, але за секунду заспокоїлась і просто розвернулась до вікна.

— Я так і думав.

— Поки мене трахають мій рот не закривається, — раптом злісно виплюнула вона, — Чи ти хотів почути іншу відповідь? 

Від її гострого, мов заточений ніж, язика, в члені приємно занило. Я і мій менший точно не очікували на такі слова, в голові відразу повстала картинка як саме її рот не закривається.

— Очікував на відповідь щодо першого питання.

— Я програла парі та виконую умову. Говорити з тобою не було її частиною.

Що ж, поговорити з нею про табір буде складніше, ніж я думав.  Вона розвернулась і решту дороги мовчки дивилась як змінюється за вікном пейзаж, ігноруючи мою присутність.

— Алкогольний магазин, серйозно? — спитала Діана, окинувши оком з ніг до голови мене.

— Саме так, — відповів я, — Ходімо!

— Ну так так, а що ще мажори роблять у свої вихідні як не закуповуються тонами дорогого алкоголю? — пробурмотіла вона.

Я розвернувся і побачив, що вона закочує очі, відстаючи від мене.

— Швидше, — не стримався  я і скомандував, розвернувшись до неї обличчям. Як тільки я повернувся вперед щоб йти, на обличчі застигла самовдоволена усмішка.

Я сповільнився, чекаючи на неї біля входу. Дивився як вона йде, як тримає руки та як волосся розвіюється від легенького вітру. Здавалось, ніби вона спеціально йшла дуже повільно, аби позлити мене. Я усміхнувся, не подаючи виду що розкусив її план.

— Ти завжди так повільно ходиш?

— А чого спішити?

Присягаюсь, я помітив ледь помітну усмішку на її обличчі.

Діана

Зайшовши в магазин, мої очі ладні були вистрибнути з орбіт, але я намагалась не подати знаку. Все тут кричало про багатство: при вході маленький, але шкіряний диван; столик, за яким сидів чоловік і попивав каву, дивлячись в екран свого смартфона. Грала спокійна музика, яка чомусь викликала в мене тривогу. 

До нас відразу підбіг молодий хлопець, одягнений в темно червону сорочку та чорні класичні штани, і привітався з Максимом. Від цього я ще більше закотила очі, ну авжеж, його тут знають.

— Досить так витріщатись, ми не в зоопарку з екзотичними тваринами, а всього лиш в алкогольному магазині, щоправда, елітному. 

— Ти пропонуєш ходити із заплющеними очима, чи що? Як хочу так і дивлюсь, ти диви на нього, — злячись, прошипіла у відповідь я.

Він цокнув! Він бляха цокнув, от же зарозуміле хамло. Не подобається бачте йому моя реакція, наче я щодня ходжу в такі місця. І нащо він взагалі мене сюди привів, як на мене, у виборі алкоголю, ще й в такому закладі, я точно помічною не буду. Мій рівень то “Мікадо” і “Три топори”. 

Але справжній шок в мене викликала інформація, яку видали на касі, після годин блукань по магазину. За п’ять пляшок якогось пійла, він заплатив сімдесят сім тисяч гривень. Тисяч! Мій ахуй був в ахуї, але я намагалась стримати свою бурхливу реакцію, але вочевидь мені не вдалось, бо помітила що він сміється з мене. Придурок!

— Ходімо вже, — сказав  він в одній руці тримаючи пакет з придбаним, а іншою підштовхнув  мене до дверей.

На вулиці стало значно спекотніше, я зняла резинку з зап’ястя та перев’язала пучок на голові. 

— Що? — спитала, коли помітила як пильно він спостерігає за мною, зупинившись біля авто.

— Нічого, — холодно відповів і продовжив, — Тебе довго чекати? Ще в один магазин треба заїхати і я тебе відпущу.

Я сіла в авто, ледь стримуючи радість від почутого. Ще трішки і я можу бути вільною.

— Тобі настільки не подобається моя компанія? — спитав він.

— А чому вона має мені подобатись? 

— А чому ні?

— Ну, по-перше, в нас абсолютно нічого нема спільного, окрім того епізоду в таборі, а по-друге…

— Так стоп, епізоду? Хто так взагалі говорить? — скривившись, промовив він.

— Я так говорю, уяви собі.

— Окей, а по-друге?

— Ти мені просто неприємна людина, хіба в тебе нема людей, яких ти не переносиш на дух?

— Є і це ти.

— Тоді чому я сиджу тут?

— Мені подобається те, як ти злишся поруч зі мною. — різко відповів він. Щось мені підказувало це не єдина причина.

Я не знала що відповісти, а він і не наполягав на подальшій розмові. Невже треба перестати злитися поруч з ним, щоб він скасував парі? Я тільки за, хоча може бути складно, адже він викликає в мене роздратування самим лише виглядом та запахом.

Максим

В продуктовий я вів її мовчки та й вона не заперечувала, чемно чекаючи поки я скуплюсь і відпущу її. Мене дратувало, що їй неприємна моя компанія. Я ніколи не стикався з таким відношенням до себе, люди завжди тягнулись до мене. Так, зараз я значно зменшив спілкування з усіма, але через моє бажання, а не через те, що я комусь не подобаюсь.

— Ще довго? — спитала, змучено вона.

Я подивився на її вигляд і мені стало шкода, адже я змусив її ходити зі мною по магазину значно більше, ніж зазвичай ходжу сам. Мені не хотілось її відпускати. Та я мав це зробити. Вочевидь сьогодні вона не налаштована на розмови зі мною, але нічого, я маю ще сім днів з нею.

— Ходімо, — сказав я і підштовхнув до каси. 

Її обличчя враз стало розслабленим, ніби вона вже була де-інде, але не зі мною. Від злості на неї, через те, що вона не хоче зі мною залишатись, мені захотілось позбавити її тієї розслабленості на обличчі. Хотілось опустити її на коліна та вбиватись своїм членом їй в горлянку і бачити як вона задихається від насолоди тримати його в роті. Ця картинка стояла в голові й від цього мої груди піднялись вверх, а ніздрі то стискались, то розтискались від напруги. Моя бурхлива уява і її вигляд, який зносить мені дах скоро доведе мене.