Максим

Максим

Оскільки завтра вихідний, то я написав Діані, щоб та була готова о дев’ятій ранку. В планах було мучити її в магазині алкоголю та звичайному, провівши там цілий день. 

Наливши собі соку, я ліг на диван та став шукати що подивитись. Так довго це було, що я втомився і став просто залипати в телефоні. Раптовий звук повідомлення відразу привернув мою увагу.

— Вихідний, який починається о 9 ранку, поганий вихідний

Випустивши легкий смішок,  думав як відповісти. Я й сам розумів, що вставати так рано у вихідний таке собі, але я в будь-який момент завтра можу знадобитись на роботі.  Вирішив просто разом з нею скупитись в магазині. Поповнити свою колекцію алкоголю та треба було дещо з їжі закупити, а то на сніданок їсти вже нема що. А снідати в закладі я ненавиджу, бо зранку мене все бісить і бачити когось то тортури. 

Мені не терпілось поговорити за табір. Та я гадки не мав з чого почати, аби вона не думала що це досі мені важливо. Частина мене сподівалась, що Діана попросить вибачення, бо справді цілувалась з іншим одразу після мене. А частина мене боялась що між ними справді нічого не було. І я виявлюсь бовдуром, який замість того щоб поговорити, побіг до іншої на зло Діані. Я не знаю що хотів почути більше, але відчував що маю почути хоч щось.

Я подивився ще раз на її повідомлення і коротко відповів:

— Звикай

В таборі ми були дітьми, але зараз все змінилось. В неї абсолютно точно є шанс знову зробити мені боляче. Цього не треба допустити. Я не дам їй знову вкрасти моє серце. Це буде важко, адже я сам поставив ту дурну умову. От чому я постійно дію так імпульсивно? Заздрю Вадиму, який постійно розважливо до всього ставиться. Хоча, можливо, він вже змінився, адже я не бачив його чотири роки. Досі не віриться, що пройшло вже стільки часу. Перший рік я кожен вечір йому телефонував, але з часом ми зідзвонювались все рідше і рідше. Мене захопило університетське життя, а його — нова країна, нові знайомства, нове життя без тиску від батька. 

Я сумую за ним. За старшим братом, якого мені так не вистачає. Сумую за часами, коли він був у сусідній кімнаті і я міг до нього зайти. Сумую за нашими розмовами та іграми. Сумую за часами, коли ми їздили на річку, чи лазили по закинутих хатах. Він поїхав і залишив мене самого. З батьком, який те і думає, як залишить мені свою будівельну аля імперію, яку я навіть не хочу. Та з матір’ю, яка постійно надзвонює і, мабуть, досі вважає мене дитиною.

Думок було так багато, тому я недовго думаючи подзвонив Артуру спитати чи є для мене робота. І вже за десять хвилин їхав до нього на об’єкт.