Діана

Діана

Я лиш хотіла непомітно пробігти повз. Натомість влетіла прямісінько в його ГОЛІ груди. Серце вистрибувало з грудей, а ноги ходили туди сюди по квітнику. Не встигла я охолонути від тільки що пережитої зустрічі, так він прийшов до мене. Та ще й так показово йде з якоюсь коробкою до альтанки. Піжон бісів. 

Я намагалась щось робити, але коли він поруч, то це було важко, через те, що він постійно кидав на мене погляд і від цього все падало з рук. Вкотре я спробувала зосередитись на роботі, але очі самі блукали будь-де, але не на квітах. 

Чортихається, бо в нього нічого не виходить з тією камерою для спостережень вже хвилин десять.  Це мене смішить, а його злить ще більше. 

— Раз така розумна, — злісно каже він, повертаючись до мене обличчям, — то йди повішай, а я займусь тим, чим і ти, тобто нічим.

— Ти хочеш сказати, що я нічого не роблю? — здивовано промовляю я.

— Ясно… Ти ще й не порозумнішала за вісім років, — пробурмотів він, — Саме так, — протяжно відповів на моє запитання.   

— То давай, давай, — витираючи руки об лосини, — Закладемось. Якщо я за десять хвилин не повішу її, — показую рукою на камеру, — то ти… кожний свій вихідний до кінця дії договору будеш їздити сюди та полоти замість мене навколо всіх цих квітів.

— За десять хвилин? Нереально.. в тебе не вийде, адже немає кріплення. До того ж треба повісити так, щоб вона дивилась на квіти.

— Закладемось? — з викликом сказала я.

— Океей, тоді якщо ти не встигнеш за цей час, то… — замислився на мить, а потім продовжив усміхаючись, — то ти один день на тиждень до кінця дії договору будеш проводити зі мною.

— Що? Це занадто. Нащо тобі це?

Такого я точно від нього не очікувала. З чого б йому захотілось бачити мене ще кожен свій вихідний.

— Згоден, два місяці — він певно побачив моє вагання. — Так, я знаю як тобі не подобається моя компанія і як ти цього не хочеш. В цьому й суть. Полоти мені також не особливо хочеться. Ну так що? — з гордовитою усмішкою сказав Максим, підходячи ближче до мене. — По руках?

Я мить дивилась на його руку та погляд, в якому було стільки зарозумілості, його невіра в мої сили встановити камеру змусила мене погодитись на цю авантюру. Я хочу довести йому, що я здатна на те, що в нього не вийшло. Думка про те, що я попущу його цим розвеселила мене.

— Окей, — даючи йому руку, — Я все одно виграю. Готуйся до займання нічим, як ти там казав.

— Це ти готуйся до вихідних зі мною. Не тобі зі мною тягатись. 

Після цього я піднявши голову високо, пішла до камери. Він показав мені таймер, який поставив на «10 хв» і я взялася до роботи, думками бажаючи собі вдачі. 

Я не могла йому програти, адже це означало б бачити його раз на тиждень. І не просто бачити, а проводити з ним час. Він мене дратував відколи я влаштувалась сюди. Хоч і на початку я не знала, що він — мій бос, але вже тоді він виводив мене з рівноваги. Він має якусь чарівну здатність бісити мене навіть через екран, не те, що віч-на-віч.