Максим

Максим

Середина робочого тижня, а мамі закортіло побачити зблизька квіти. І не просто побачити один раз на фото, але й бачити їх 24/7. Її одержимість квітами мене інколи лякає.

Доробивши основні задачі за день, я полетів в магазин за камерою відеоспостереження. Купив першу ліпшу, яку порекомендував консультант та поїхав. Бачити Діану ох, це буде та ще тортура, але камеру треба встановити сьогодні, бо знаючи маму, вона не дасть мені спокою, постійно дзвонитиме і питатиме: «а коли», «а чого». 

Сонце сліпило прямо в очі, через що дорогу ледь було видно. Однією рукою знайшов сонцезахисні окуляри в бардачку, а іншою тримав кермо, яке повільно йшло на іншу смугу.  На щастя, я  встиг вирулити вчасно.

— Фух, — всередині мене все стислось від страху. — Дебіл, — прокричав через вікно до водія на БМВ, який почав сигналити.

Ну і що що я ледь не створив аварійну ситуацію, все ж обійшлось, чого ото нервувати. Додавши звук, я забув про цю ситуацію та навіть розслабився. Тільки-но я вийшов з машини, ноги відразу повели мене в дім, так хотілось пити. Кинув речі на диван та рушив до кухні.  На білій футболці залишились сліди від води, тому я вирішив позбутись її, в цей момент, як на зло, комусь я став треба. Телефон на дивані не переставав битись в конвульсіях. Це був Сашко і до нього приїхали два фургони мішків з цементом. Я виявляється забув йому сказати й він тепер не знає що з ними робити, адже лиш половина влізе на склад. 

— Висилай на склад, який на Гайдамацькій, я зателефоную туди, щоб прийняли решту товару. 

Тільки я хотів піти в кімнату пошукати іншу футболку, як з кута мені в груди влетіла захекана, розпашіла Діана, соски якої через футболку прилягли на мить до моїх голих грудей. Це тривало недовго, але мій член встиг привітатись з нею. Я притримав її руками за талію, яка до речі, ідеально підходила до моїх рук. Не встиг я  цю думку обдумати, як вона відскочила від мене, мов вжалена. 

— Не торкайся мене! 

— Взагалі-то це ти, — сказав, ткнувши їй в груди, — нахабно в мене втаранилась.  І взагалі, що ти робиш в цьому будинку, невже робочий час вже закінчився?

— А що, я не маю права на перерви? — з викликом в очах спитала вона.

— Маєш, але…

— Ну тоді й все, розмова закінчена.

Я здивовано дивився як вона йде з будинку. Лиш тоді помітив, що окрім футболки на ній ще й лосини, які облягають її сідниці. Ставити камеру і знаходитись з нею в одній площині буде той ще квест. Ми або повбиваємо один одного, або вона попросить вибачення за свої слова та ляпас. Перший варіант більш реальний.