Діана

Діана

Після роботи дуже захотілось прогулятись по місцевості, тому я блукала навколо, роздивляючись краєвиди. Погляд мимоволі падав на всі квіти, які я зустрічала на своєму шляху.  Не знаю скільки часу зайняла ця прогулянка, але втомилась так сильно, що сил повертатись додому вже не було. Я вирішила ще одну ніч переночувати в будинку, хоч і на вихідні я планувала повернутися у свою квартиру.

Спускаючись з невеликого підйому, серед дерев,  я почула дивні звуки з місця, куди прямувала. А підійшовши ближче, побачила купу людей і злякалась. Завжди порожній будинок гудів від веселощів та музики. Вочевидь збір багачів. Йти туди не хотілось, знесилена, але я поїхала на останньому автобусі додому. 

Вже в автобусі, я різко схопилась, згадуючи що залишила деякі свої речі в кімнаті. Залишилось сподіватись, що жодна людина не буде там лазити. В це мало вірилось, але кращого варіанту в мене не було. Решту поїздки, притулившись головою до трясучого вікна автобуса, я думала про своє життя. Прокручувала, мабуть, всоте нашу зустріч з Максимом. Мені не мало бути так боляче, але було. До зустрічі з ним я думала що табір залишився в минулому, як і все що було там. Але його очі нагадали мені все, що він говорив і робив. Це змусило знову відчути себе слабкою та маленькою Діаною. Тоді в саду перед ним я ніби оскаженіла, хотіла зробити йому боляче. І певно що зробила, бо він виглядав злим після моїх слів і ляпасу. Думаю тепер ми квити. 

Він певно вже і забув про мене та мої слова. Відривається на вечірці з такими самими як і він. От чому, чому з усіх робіт я натрапила саме на ту, яка пов’язана з ним? У життя дивне почуття гумору. Мені доводиться працювати на людину, яка зіпсувала мені життя і продовжує це робити.

Вихідні дні я провела наодинці з полотном. Христя поїхала з Колею, своїм хлопцем, в інше місто погуляти. Вони ніби як помирилися.

Матір працювала, проводячи додаткові заняття. Я раділа, що змогла нарешті допомогти їй і надіслати трохи грошей.

Як би я не хотіла сидіти й писати картину, але  закупка продуктів та речей для творчості самі себе не куплять. Нашвидку одягнувшись, я побігла по магазинах. 

Впоравшись швидко, я повернулась додому і сіла писати картину. А вже під вечір, зголоднівши, вирішила потішити себе і замовити піцу. Це такий кайф, сидіти писати картину у своїй маленькій квартирі, їсти замовлену піцу і запивати колою. При цьому мати гроші на картці, а не думати, де їх взяти.

Добре відпочивши за вихідні, в гарному гуморі я їхала на роботу. Травень тішив своїм теплом.  Було цікаво спостерігати за тим, як квіти поступово з кожним днем розквітають. Розширюються, ніби захоплюють собою простір, з’їдають повітря, усміхаючись до сонця. З кожним поливом, вони стають все прекрасніше і прекрасніше. Це не може не надихати.