Діана

Діана

Я звільнилась. За що жити не знаю, в очах стояли сльози, а серце боляче стискалось. Прикро, що так і не заплатили за мою роботу.

От же виродок!

Ненавиджу. Ненавиджу те, що він знову псує моє життя. Ненавиджу те, як він вчинив зі мною в таборі та за те, що змусив мене повірити що я ніхто. Просто іграшка, якою можна погратися і викинути. В пам’яті виринули всі його слова мені. Я не забула жоден його в’їдливий коментар щодо зовнішності, не забула те, як він мене штовхнув, не забула його кляту записку.

Зла та роздратована я стояла в автобусі, бубнячи погані слова собі під носа. Бабусі сиділи та кидали на мене нерозуміючі погляди, але мені було байдуже. Я запхала  навушники до вуха та увімкнула «Vivienne mort — Лети», яка завжди діяла заспокійливо.

Все. Це кінець. Я безробітна, але зате більше його не побачу. Більше не бачитиму його зарозуміле обличчя, не матиму з ним жодного зв’язку, не чутиму від нього образливих слів. Я хотіла увімкнути нову пісню, але побачила  повідомлення, яке висіло.

— Згідно з договором, ви маєте зараз працювати на подвір’ї. Якщо впродовж тридцяти хвилин ви не з'явитеся і не зробите фото на фоні будинку, я буду вважати, що ви розриваєте договір. Номер карти для того, аби ви виплатили штраф в розмірі 100 тисяч, надсилаю нижче. Гарного дня!

Як я могла забути! В договорі було зазначено, я ще дуже здивувалась, але гроші вказані в заробітній платні змили здивування з мого обличчя. Нахабний маніпулятор! А цей його тон зневажливий, ніби я шматок лайна, а не людина. Як з ним взагалі спілкуються люди? Він же неможливо бісячий. 

Дідько, в що я вляпалась? Мені ніколи не знайти таких грошей.

Стискаючи щелепу,  я вибігла з автобуса та рушила назад. Сонце до неприємності палило в обличчя, а кросівки боляче натерли ноги. Кожен крок здавався тортурами. 

Як же я люблю життя! Промовивши в голос, я ледь не заплакала. Обіцянку, яку я дала собі ще в таборі, не дотрималась. Сльози падали до низу, беззвучно вдаряючись об мої мрії, які знаходились вже десь на дні мого бісового життя. 

Не пройшло й двадцяти хвилин як я була на місці. Дістала телефон та зробила те кляте фото, показуючи йому середнього пальця на весь екран. 

Що ж, добре, ти захотів продовження війни, ти її отримаєш. Я здобуду абсолютну перемогу над тобою плюс ще щомісячну зарплату, яка дозволить відкласти мені на курси, або дасть змогу зайнятись просуванням своєї творчості. Думки про продаж моїх картин розслабили мене, перенісши у світ нездійсненних, фантастичних мрій.