8 років тому

Максим

Перший клятий раунд закінчився нашою поразкою, а все через того чахлика невмирущого, який не біг, а повз.

— Ну що? — кричала Вікторія до команд, — Розпочнімо другий раунд! Це буде мініквест, — вела далі вона — По всьому подвір'ї заховані аркуші, на яких написані літери. Ваше завдання знайти всі літери та скласти з них слово. Переможе та команда, яка перша складе правильно слово, — дівчина зупинилась, щоб побачити розуміння. І додала:

— Відповідно кожен аркуш з літерою є певного кольору. Зелена команда шукає зелені літери. Жовта команда жовті. 

— Всім ясно? — спитав Влад та почувши ствердну відповідь, продовжив, — Тоді чому ви стоїте? — і дві команди розбіглись хто куди.

Моя команда швидко знайшла всі літери та ми разом зрозуміли що там зашифровано слово “чесність”. 

— Ми все, — прокричав я до журі та подивився на суперників, які стояли в колі та намагались скласти слово. 

Нас оголосили переможцями раунду і я намагався удавати, що ця перемога ще нічого не означає. А сам таємно тішився як дитя.

Виснажливі та спітнілі ми повсідались на траву, поки не почули голос Вікторії, яка вже оголошувала правила третього раунду. 

Діана

— І так, правила третього раунду, — сказав вожатий, — Всі стають в коло та кидають між собою м’яч, поки грає музика. Коли музика зупиняється, всі завмирають і в чиїх руках виявиться м'яч, той вибуває з гри. Гравець, який залишиться, принесе своїй команді перемогу. 

— А якщо вкінці залишаться гравці однієї команди, то що? — викрикнув хтось з натовпу.

— То та команда автоматично виграє і гра закінчується.

Цей раунд просто жах. Тридцять шість дітей мали стати в коло і, попри те, що було тісно, було ще важко налаштуватись, щоб відразу скинути м’яч і не вилетіти. Коли половина вибули, я змогла видихнути з полегшенням, хоча подивившись на решту, я зрозуміла що команда противника переважає кількістю. Але Христя, яка вибула, кричала мені: 

— Порви їх усіх!

І поки я сміялась з Христі, яка була налаштована рішуче на перемогу, то не відразу зрозуміла коли залишилась сам на сам з Максимом.

Музика затихла на ньому і, залишивши його стояти з відкритим ротом, я побігла до дівчат. 

— Ви бачили? — не могла повірити я, — Ви це бачили? 

— Так, — сміялась Христя, — Ти молодець. Он він досі стоїть шокований.

Я подивилась в той бік і не повірила своїм очам, Максим досі стояв з м’ячем в руках, навколо нього збиралась обурена програшем команда, а він сміявся. Стояв і сміявся. Божевільний якийсь! 

Максим

Її сміх, дідько.

Вперше почув, як вона сміється, і не зможу забути це ніколи. Те, як її очі засяяли, а з обличчя тік піт, варто було програшу, який я допустив, коли відволікся на неї. Її усмішка збила мене з пантелику.

— Що це було? Ти застиг на хвилину, як ти міг програти?

Це і більше я чув далеко від себе, але не міг щось сказати. Мене ніби паралізувало і єдине, що я робив —  слухав як лунає в пам’яті її сміх, мов кіно, яке не хотілось щоб закінчувалось.

— Чому ти смієшся? Ми програли цей раунд, а ти смієшся — сказав злий Міша до мене, штовхаючи в плече — Ти здурів чи що?

— Вибач, — спромігся відповісти я, — Зараз перерва, ми всі відпочинемо і далі виграємо в них. 

Поговоривши з командою, я відійшов сісти на траву, перевести подих та сконцентруватись на змаганнях, які я повинен виграти, інакше… Інакше батько мене вб’є вдома, якщо дізнається. Тяжко ковтнувши, я озирнувся довкола в пошуках малявки та її очей, що сяють. Вона активно про щось говорила з подругою і я задумався про те, де ділась минула малявка, яку я знав два тижні тому. Зараз вона інакша… доросліша чи може просто та Христя на неї так вплинула. Я не знаю що саме, але змінилась точно на краще. 

Всі команди почали збиратись біля вожатих, я підвівся та рушив до них. І коли підходив, Вікторія почала озвучувати правила четвертого раунду.

— Кожному капітану команд на лоба клеять листок, де вказано істоту або людину. Він має вгадати хто він, використовуючи тільки конкретні питання. Типу: «Я людина? Я тварина?»  

— За скільки часу? — спитала Христя.

— В кожної команди на все про все три хвилини. Перша команда, яка впорається, та й перемогла. — відповіла на питання Альона, — Оцінювати вас та слідкувати будемо ми, але змінимось місцями, щоб було чесно. Всім ясно?

Раунд пройшов швидко, не пройшло й хвилини, як я зрозумів що я Рапунцель. 

— Як ти так швидко здогадався? — спитав пізніше Міша

— В мене сестра двоюрідна, вона любить всяких принцес та русалок. Вона як приїздила, то постійно дивилась на планшеті “Рапунцель”.

Діана

Ми програли, а все через те, що всі в команді викрикували й Христя не знала на чиє питання першою відповідати. 

— То ким хоч я була? — засмучено промовила Христя, знімаючи з лоба листок, — Та ні, не може бути, — ледь не плачучи.

— Так, це твій улюблений динозавр — сказала я

Не встигла Христя настраждатись за четвертий раунд, як почали оголошувати п’ятий.

— Завдання команди  — перенести вісімнадцять тенісних м'ячиків на інший бік. І для цього вам знадобляться мішки — голосно промовила Вікторія, показуючи рукою на дві купи мішків.

— Всі одягають мішок, біжать в кінець і залишають там по одному тенісному м'ячику — повторила Христя для нас.

— Звучить досить легко, — відповіла я подрузі.

Музика грала так гучно, що в мене розболілась голова і я стала в останню чергу, в надії що не доведеться стрибати в мішку. Поки я мучилась, не одразу зрозуміла як почула більший шум, ніж зазвичай. 

— Не сперечайтесь, — сказав Влад до команд, — Зараз ми подумаємо як краще визначити переможця, раз виникла така ситуація.