8 років тому

8 років тому

Діана

Аж не віриться, що пройшла вже половина часу перебування тут. Час пролетів непомітно: постійні ігри, змагання, навіть уроки, — все так цікаво. Хочеться подзвонити мамі та сказати що я шкодую про те, як повелась в день від’їзду. Потім я ще деякий час думала, що це місце виключно для багачів якихось. Але насправді ні я, ні Христя, ні всі з ким я тут спілкуюсь, не потрапили сюди за свої кошти. Багато хто тут через гранти, соціальну допомогу та інші штуки. 

— Сьогоднішній день настав, — прокричали в гучномовець наші вожаті, увірвавшись до нашої кімнати, — Прокидайтесь, настав день змагань! — голосили вони, переходячи з кімнати в кімнату. 

Добре, що ми вже давно встали.

Сьогодні відбудуться змагання між двома групами. Кажуть, що буде багато ігор та призів переможцям. Христя була лідером нашої групи, і, згадуючи наше знайомство, я не можу подумати що могло все бути інакше. Вона дуже активна, сильна і кмітлива, а ще її слухаються всі в команді. Лідером протилежної команди, звісно ж, є Максим, якого, до речі, я не бачила останні дні, він постійно зависає з Настею — в їдальні та на дискотеці вони нерозлучні. Мені на це байдуже, я радію що він перестав мене чіпати.   

— Христю, ти вже придумала як їх перемогти? — спитала я, порушуючи тишу. Здавалось, Христя була десь далеко, повністю занурена в сьогоднішні змагання.

— Так, але… чесно, чим ближче до початку, тим страшніше, — з острахом відповіла Христя, — Ти не боїшся? Все-таки призів буде дуже багато і якщо ми виграємо, то будемо решту днів тут проводити як королі.

— Ні, не боюсь, — впевнено промовила я.

— Я хвилююсь через програш, адже на мене поклалась ціла команда, а раптом я вас не приведу до перемоги? 

— Христю, ти найкраща лідерка, — я потягнулась обійняти подругу, — Я вірю в тебе, в нас. 

— Що це я? — беручи себе в руки, сказала Христя та видихнула на повні груди.

Максим

Купа пар очей дивились на мене з надією, тому  будь-що я не мав права сьогодні облажатися. В голові лунали слова батька: «Та що ти можеш? Два роки у футболі, а тебе навіть не вважають кращим гравцем в команді. НЕ ГАНЬБИ МЕНЕ!». Руки почали пітніти, а все навколо здавалось в тумані. 

— Все нормально? — спитав Міша, стурбовано, — Ти якийсь блідий, може присядеш?

— Зараз, хвилинку, — відповів я та відійшов за дерево, намагаючись вгамувати своє серце, яке, як на зло, надто стукотіло. 

Я стояв, прихилившись до стовбура, та так швидко ковтав повітря, ніби воно ось-ось мало закінчитись.

— Води випий та подумай про щось хороше, — промовив позаду байдужий голос та кинув пляшку води, яка не потрапила до рук, а впала прямісінько до моїх ніг, — І так, нема за що.

— А, це ти малявко… — усвідомивши нарешті чий то голос, сказав я, — Дякую, — пробурмотів я, але вона зникла так, наче її й не було.

Я випив за раз майже пів літра води й став згадувати її. Цікаво, думав я, звідки вона, така мала, знала що мені роботи? Що означало одне — вона часто відчувала подібне, а це не дуже круто. Чи то вода, чи вона, але мені стало легше.

— Максе! — гукала мене команда, — Ти куди дівся? Скоро початок, може ти хочеш сказати хоч щось своїй команді? — кричав Міша.

— Ти як? Нормально? Я тебе загубила, — спитала Настя, підбігаючи до мене.

— Так, пішов по воду, — сказав і силувано усміхнувся.

— А, окей, бо скоро початок, а тебе все нема і нема.

Від першої дискотеки я часто тусувався з Настею та її подругою, яка ходила хвостиком біля нас. Останнім часом її доторки почали дратувати, а нескінченні розмови втомлювати. Хлопці жартували з мене і казали звикати, бо дівчата всі такі. Але мені мало в це вірилось.

Діана

Навіть не знаю чому я зупинилась, щоб йому допомогти, але в один момент я побачила в ньому себе і мені стало його шкода, бо я знаю як це — бути наодинці зі своїм страхом.

— Ти де так довго? І так, а де вода? — спитала Христя 

— Вибач, зараз ще раз збігаю, — відповіла я та вже хотіла йти, але вона зупинила мене рукою.

— Вже пізно, через шість хвилин початок, візьму воду в когось іншого. 

Христя не знаходила собі місця, ходячи зі сторони в сторону. До неї підійшла вожата, і я відійшла до Ніки. 

— Всього буде шість раундів, — казала Вікторія, звертаючись до двох команд, — Після третього раунду буде перерва п’ятнадцять хвилин. У нас є вісімнадцять жовтих бандан та стільки ж зелених. Зараз лідери груп підходять до мене, де обирають під яким кольором будуть грати. 

Христя усміхнулась до мене та пішла на зустріч Вікторії. Вони швидко обрали й Христя зі щасливою усмішкою підняла жовту бандану до гори.

— Поки лідери роздають своїм людям бандани, я розповім правила першого раунду, — сказав вожатий та почекав поки всі одягнуть бандани, — Отож, кожна команда шикується в ряд. По одному учаснику виходить за ось цю лінію, — він показав на червону позначку, яка тягнулась від дерева до дерева на тротуарі — Та на рахунок один, два, три починають бігти. В якій команді буде більше переможних стартів, ті й виграли. Всім зрозуміло?

— А як зрозуміти, коли цим забігам настане край, чи ми будемо до ранку бігати один проти одного? — спитав Міша з натовпу.

— Коли на початку шеренги будуть стояти ті самі люди, що й на початку раунду. Для зручності можете ставити лідерів, тоді всім точно буде зрозуміло. 

— Океей, — протяжно сказав Максим, — А як щодо призів? Треба ж нам розуміти за що боротись, чи не так? — спитав у  своєї команди. Вся команда загула в очікуванні пояснень.

— Команда, яка переможе, матиме привілеї до кінця перебування тут, наприклад буде вільна від прибирання подвір’я і зможе вийти за межі двору — сказала Альона, стоячи разом з усіма вожатими, коли почувся радісний галас команд. — Також купа призів у вигляді подарунків та смаколиків.