Максим

Максим

З самого ранку, замість того, щоб сидіти у своєму кабінеті, я  рушив до кав’ярні попрацювати. Прихопивши ноут, я довгий час не міг нічого до пуття зробити, бо не розумів як налаштувати роботу з асортиментом товару. Батьку подзвонити спитати не можу, бо знов почне «ні на що не здатний», «ледащо». Ще невідомо хто надзвонює постійно на мій персональний телефон і думає, що я такий дурень, що візьму слухавку від абикого. Для партнерів в мене є окремий телефон, кому треба нехай дзвонять туди. 

Робота просунулась вперед, після читання чисельної інформації в інтернеті. Щоб розрядитись від сидіння перед ноутом, я встав та потягнувся. Людей побільшало і я зрозумів що вже обід. Покликав офіціантку, до речі, гарненьку таку. На губах з’явилась усмішка, коли я побачив з яким зацікавленням вона на мене дивиться. 

— Добрий день! Що будете замовляти? — спитала почервонівши дівчина. 

Я зробив замовлення та вже хотів за звичкою підсунути візитівку дівчині, але згадав за колишню і своє бажання взяти паузу від дівчат. Я прибрав усмішку з обличчя і зробив замовлення. Щоб швидше пройшов час, взяв до рук телефона, на якому побачив повідомлення від матері. Вона цікавилась чи знайшов я когось на роботу і чи посадили вже її матіолочку.

Матіолочку бляха. Інколи я думаю, що її діти це квіти, а не ми з братом. 

— Боже, дай мені сил, — сказав вголос я і закотив очі, — Мамо, ти неможлива жінка, — подумав, але написав інше — Так, дівчина вже працює.

І тут вона подзвонила. Певно писати повідомлення для слабаків.

— Максимчику, я тут подивилась в інтернеті вашу погоду і думаю вже пора садити, передай їй щоб цим зайнялась в першу чергу. Все, що треба зробити прямо зараз я запишу і надішлю тобі есемескою. Добре, любий мій? 

— Так мамо, все мені час йти, давай, люблю тебе.

Це ж треба, як я міг забути заїхати та скерувати дії тієї дівчини? Через відкриття та обсяг роботи все вилетіло з голови. Вона певно там злиться, але нехай, потім побачивши мене вона — вибачить. Перед моїм шармом ще ніхто не міг встояти. Офіціантка швидко принесла мені обід, але як тільки я надкусив, то мене відволік дзвінок робочого телефону. Коли я побачив ім’я свого адміністратора, настрій враз пропав, адже він не дзвонить без потреби. 

— Слухаю, кажи, — витерши руки об серветку, сказав я.

Постачання керамічної плитки затрималось, в магазин зайшли п’яні хлопці та щось кричали — загалом треба було терміново їхати. Так і не пообідавши, злий як чорт, я рушив до магазину. Єдине заспокоювало — скоро вихідний і я нарешті зможу попрацювати для душі та відволіктися від поточних проблем та думок.