8 років тому

Максим

— То  тут ми маємо танцювати? — спитав розчаровано я.

Ну і місце, могли б оформити гарніше. Приміщення нагадувало середньовіччя, коли влаштовували бали.

— А що тобі не подобається? — спитав Міша і продовжив, — Гарно ж, всюди мигають гірлянди, кульки ось, — тикнувши на повітряну кулю, яка валялась собі на підлозі, — І тут ми будемо зараз зажигати, «юху!» — сказав Міша, як тільки почулась  пісня «Carla`s Dreams - Sub Pielea Mea». Вочевидь він фанатіє від неї, бо незрозумілі слова лились з нього, намагаючись перекричати музику. Я усміхнувся, спостерігаючи за ним, а потім відійшов знайти свою супутницю. 

І як це мені тільки в голову прийшло запросити Настю? Вона ж навіть не в моєму смаку! Так, гарненька, світле волосся та блакитні очі робили її миловидною. Я оглядав її з голови до ніг, поки вона сором’язливо не підійшла до мене, одягнена в просту сукню та туфлі балетки.

— Привіт! То що, потанцюймо? — спитала Настя.

Я взяв її за руку та потягнув на середину, де вже кружляли поодиноко люди. А сам шукав очима малявку. Цікаво було як вона виглядає і з ким прийшла. Настя весь час розповідала про себе, з всього що вона казала — почув лиш, що вона з маленького містечка під Черніговом, переходить як і я в дев’ятий клас та має дві великі собаки й хоче в батьків попросити ще одну. 

Я не мав танцювати з нею, запрошувати на танці, відчуття відрази до себе пройшлось тілом. Я не хотів ставати як мій батько, який постійно брехав всім, в тому числі й собі. 

— Я зараз, вибач, — сказав і відійшов, покинувши Настю стояти розгублено на танцмайданчику. 

Втік до туалету, як якийсь маленький хлопчик, але я не міг більше там перебувати. Я відчував, що то неправильно. Всередині наче щось стиснулось і тільки коли вода потрапила мені на обличчя — стало легше. З мокрим обличчям я вилетів з туалету та наштовхнувся на малявку. Вигляд в неї був, ніби вона тікала від когось.

— Оу, хто тут в нас? — сказав, зрадівши я, — Обережніше, а то наступного разу хтось може не помітити тебе і розчавити. 

— Ха-ха, дуже смішно — відповіла вона. 

— Ти від кого втікаєш? 

— Від таких як ти придурків!

— Гарних та веселих? Тоді хай щастить! 

— Що ти собі думаєш? — вона не на жарт розлютилась, — Гарний і веселий? Ну то і красуйся і веселись з кимось з іншим, а мене не чіпай! 

— Ха-ха, розсмішила ти мене, малявко! Я тебе і не чіпаю!

— Відійди, — її сірі очі так злісно подивились, що мені стало ніяково. — Ти мені неприємний!

Я відійшов, останні слова були ніби ляпас. Я ж нічого поганого не зробив, від безпідставної злості на мене я розізлився. Коли вона відчинила двері до туалету, з мене вирвалось:

— Як і ти мені! Дурепа, я лиш пожалів тебе коли заговорив з тобою, ти маєш бути вдячна — останнє я прокричав в закриті двері. 

Діана

— Пожалів мене! — бурмотіла я йдучи на вулицю.

Так і знала, що не треба було сюди приходити. На очах стояли сльози й мені хотілось додому. Побачити батьків разом за одним столом, як колись. Я б добре поводилася в школі, тільки аби він повернувся до нас з матір’ю.

Заходити назад точно не хотілось: спочатку той, настирливий боксер Андрій, потім Максим. Чому вони просто не можуть дати мені спокій? Я стояла біля входу, коли до мене на вулицю вийшли Христя з Нікою.

— Ти куди поділась? Ми тебе всюди шукали, — спитала Христя з переживанням в голосі, — Тебе хоч ніхто не образив?

— Все нормально, я просто хочу в кімнату, ви йдете чи будете тут?

— Ми, мабуть, ще погуляємо, так, Ніко? — повернувшись до Ніки спитала Христя, — Чи ти з Діаною підеш?

— З тобою лишусь, — відповіла Ніка і разом з Христею рушили в приміщення, по черзі обійнявши мене на прощання.

Прокинулась я від того, що сусідки повернулись з дискотеки. На годиннику була майже десята година вечора. І що там можна так довго робити?

— Ой, ти спала вже, — промовила Христя, — Вибач, вибач, вибач, ми не хотіли тебе розбудити.

— Я лиш трішки задрімала, нічого страшного. 

— Добре, — Христя сіла на ліжко та почала роздягатись — Я зараз таке тобі розкажу, ти не повіриш.

— Ну і що ж ? — спитала з байдужістю в голосі я.

— По-перше, до мене підходив знайомитися Міша і ми нормально так поспілкувались, але… це не так цікаво, як те, що зробив твій Максим.

— Чому це він мій?

— Ну бо ви подобаєтесь один одному,  всі помітили, хіба ні? 

— Ні! — надто категорично сказала  я.

— Добре, тоді просто Максим, — перевівши подих, Христя продовжила, — Він взяв і поцілував Настю просто при всіх, навіть вожаті бачили, уявляєш?

— Уявляю, вау новина, але я краще б поспала. Може ти завтра поділишся подробицями?

— Та то принципі все, як щось згадаю, то вже завтра розповім.

Після монологу Христі я ніяк не могла заснути. Живіт скрутило і я довго ворочалась, думаючи про почуте від подруги. Чомусь мені було неприємно на душі від того, що він поцілував її. Від згадки його слів на очі почали знову навертатися сльози.

Щоб не думати про це я стала згадувати щасливу матір та батька, до того дня, поки він не кинув нас. Спогади зігріли мене і врешті я заснула.

Максим

— Ну розкажиии, — з самого ранку випрошував Богдан у мене, — Як це, лизатись з нею? 

— Краще ніж з тобою, — сказав я і кинув подушку в друга.

Ці розпитування мене задрали, тому я  постійно намагався піти від прямої відповіді.

— А як же твоя малявка, чи як ти її називав? Все, помідори зав’яли, чи як там старики кажуть? — почав сміятись Богдан,  Міша тим часом залипав у телефоні, ігноруючи нашу розмову. 

Мені й самому була цікава відповідь на це питання. Вчора щось на мене найшло після сутички з Діаною в коридорі. Я враз зрозумів, що вона не зацікавлена в мені навіть трішки, через це я вирішив спробувати з Настею. Може з боку я слабак, але не хочу бачити її злий, холодний погляд кожен раз, коли вона дивиться на мене.