Максим

Максим

Відкриття магазину висмоктало усі сили, тож повертався додому геть знесилений. Щойно вийшов з ліфта перед очима було дежав’ю. Стояла колишня, але вже з хлопцем поруч.

— Ти знущаєшся? — з мене вирвався істеричний сміх. — Нащо ти знову прийшла та ще й з ним?

— Скажи що ми друзі та між нами нічого нема. Він мені не вірить, — сказала колишня звертаючись до хлопця поруч. Його волосся було зав’язане у низький хвіст, а очі розгублені зиркали то на мене, то на неї.

Я думав мене вже нічого не здивує в житті, але ось вони стоять поруч біля моїх дверей. Не встиг він і слова сказати, як я не витримав цей цирк.

— Валіть звідси. Обидва. Мені байдуже чи є між вами щось, чи нема. Поєбати, — події дня звалились на мене і зараз я відчував що вже на межі. — І на тебе, і на тебе. Ще раз вас тут побачу викличу поліцію.

У колишньої потекли сльози і її друг кинувся обіймати. Я зареготав від цього видовища та відчинив двері, залишивши їх вдвох.

— Ну і день, — сказав я, порушивши тишу у квартирі.

Відпочивши, я подивився на вид з вікна. Проїзна частина як завжди блимала від світла фар та ліхтарів. У квартирах подекуди горіло світло. Розглядаючи вже добре знаний краєвид, я згадав про Костю, який мав сьогодні провести співбесіди. 

— О, Максе, як пройшло відкриття? — спитав Костя, перекрикуючи веселі вигуки людей на задньому фоні, — Я тебе вітаю, вже навіть випив за це.

— Все добре, багато партнерів та клієнтів, реклама діє, а що там зі співбесідами? Знайшов когось? 

— Так, вона стане до роботи завтра, звати Ді-а-на. Відразу випереджаю твої питання і кажу, що вона дуже хороша людина. По ній відразу видно, Галина Петрівна буде задоволена нею, запевняю.

Діана… Це ім’я боляче вдарило в груди. Роками я намагався забути ту дівчину, але її усмішка мене переслідувала навіть у снах. А згадка про її вчинок досі неприємно відгукнулась всередині. 

— Агов, ти ще тут? —нагадав про себе Костя.

— Так, чудово, ти все їй пояснив щодо роботи? — спитав я, після короткої паузи.

Я довіряв Кості на всі сто відсотків, тому впевнений, що та… Діана, не якась крадійка чи що гірше — вбивця психопатка.

— Все що було в договорі, який вона, до речі, вже підписала. Ключі я дав від воріт, завтра приїдь о дев’ятій та уточни з нею інші робочі нюанси, — швидко пробурмотів Костя, — Номер я тобі скинув в месенджері, вона чекатиме тебе завтра о дев’ятій годині, щоб ти їй дав клю… — голос Кості став пропадати, — Все давай, бо здається в мене щось намічається… 

Кості слова доносились повільно. Щойно він відключився, я стояв та переварював те, що мою нову працівницю звати Діана. Спогади про табір вкотре виринули, залишивши по собі гіркий присмак.