Максим

Максим

Авто Кості вже стояло в батьківському дворі, коли я приїхав підписати трудовий договір.

— Ось він… Ти якийсь зайобаний вже, ще ж десятої ранку нема,  — сказав Костя з порогу, сидячи на дивані з чашкою кави.

— Та не виспався, ти як? — втомлено промовив я та став гортати папери. 

— Я добре, ти читай читай, потім поговоримо. 

Букви розтікались на папері, а очі машинально заплющувались. 

— Договір на чотири місяці? — спитав я, борючись з позіханням.

— Вирішив на всякий випадок зробити більше, ніж треба.

— Окей, як закінчиш тут зі співбесідами, то пиши, — сказав я,  встаючи з дивану. Поклав договір на стіл і нашвидку руку підписав.

— Ти ж навіть не дочитав…

— Вибач, я поспішаю,— дивлячись на годинник на руці, — через дві години відкриття. Я знаю, що ти зробиш все як треба, дякую тобі. З мене могорич.

Я покинув його та поїхав в магазин слідкувати за тим, щоб все йшло як треба там. Новий персонал чудово справився з прикрашанням. Фуршетні столи, міні столики розкидані по всій залі, виблискували при світлі люстри. За цим стояли ряди матеріалів, впорядковані за категоріями. Зверху кожної висіли чорно-сірі повітряні кульки. 

Я зітхнув з полегшенням. Сьогодні я не мав право облажатися. 

— Все вже готово, чекаємо дванадцяту годину, щоб відкритись, — сказав адміністратор, стоячи біля входу. 

— Добре.

— А, і… — продовжив адміністратор, — Рекламу ми дали в усі соцмережі, а просуванням відео займається Іра. Вона має бути десь поруч, покликати?

— Ні, я говорив з нею цими днями, вона запевнила що ріст підписників зростає з кожним днем. 

Гості заходили, повільно оцінюючи очима приміщення.

На столі стояло велике різноманіття канапок, а п’ять офіціантів бігали від гостя до гостя. Я закинув до рота одну з закусок та пішов до перших гостей, натягнувши свою найчарівнішу усмішку. 

Боліло все тіло, а усмішка, я думав, так і залишиться, застиглою на все життя. Поговоривши з усіма партнерами та навіть їх дружинами, я допив шампанського та чекав, коли всі почнуть розходитися. Коли перші гості підходили прощатися, я непомітно для них полегшено видихнув. Сподіваюсь батько не розчарується за те, що доручив цю справу мені.