Максим

Максим

Коли я заїхав у двір, в око відразу впала занедбаність. Відсутність квітів, голі дерева, альтанка, що припала пилюкою. Відчуття, ніби батьків було не два місяці, а пів року.

Я вже хотів набрати Костю, як побачив що він заїжджає у відкриті ворота на своєму Фольксвагені.

— Який костюм! Нічого собі, — сказав Костя, йдучи до мене. —  Давно я тут не був, — продовжив він, озираючись в різні боки.  

За цей час, відколи я востаннє його бачив, Костя став ніби ще вище. Поголений і з притаманним йому блиском в очах, він стояв, розглядаючи все довкола. В сірому спортивному костюмі він виглядав, ніби зібрався в спортзал. Хоч насправді він завжди так одягався, робота програмістом на якій він працює не потребує ділових костюмів. 

— Я теж, не пригадую, коли востаннє сюди приїздив, — відповів і продовжив, — Ходімо всередину, ти когось ще кликав з наших?

— Всі зайняті, ділові падлюки, а я оце щось згадував про те, як ми раніше гуляли разом і по барах, і по курортах, а зараз… Всі працюють, Сергій оно після одруження взагалі перестав виходити на зв’язок.

— Втратили пацана, — відповів я.

Ми впали на диван у вітальній та увімкнули на фоні музику. Я зняв з себе дурнуватий піджак та розстібнув ще два гудзики. Дихати відразу стало набагато легше. 

Костя привіз безалкогольного сидру і дав мені пляшку в руки, дістаючи з пакета. 

— Та я й сам останнім часом весь в роботі. Батя напряг з відкриванням нової будівельної точки, а сам вирішив залишитись в Італії на деякий час.

— Хуйово, — сказав Костя і відпив сидру, — Ну а як на особистому? Дівчата все ще вішаються на тебе, як і завжди? — з усмішкою спитав він.

— Аякже, — зарозуміло промовив я, — Та після останньої я хочу взяти паузу.

Я коротко розповів про причину розриву. Костя відразу став на мій бік і сказав, що вона вчинила як сука.

— А як там твоя… Женя? — спитав я.

— Ого скільки ми вже з тобою не бачились, — сказав він здивовано. — Та розстались ми і я вже й забув як воно — мати дівчину. 

Ми ще годину говорили, згадували минулі тусовки та заприсягнулись якось зависнути, але чомусь мені мало вірилось. Ні, я хотів, але навряд чи все буде так само як коли ми були молодші.  

— Не думаю що найближчими днями в мене буде вільний час для вечірок, — потираючи скроні промовив я, — Треба ще зараз знайти садівницю та квіткарку в одному флаконі, мама ось написала,  просить, щоб цитую: «Людина  ставилась до двору, як до своєї дитини».

— О, то я можу допомогти — радісно промовив Костя, ніби тільки й чекаючи цієї пропозиції. — Я нещодавно наймав на роботу людей і мені, як не дивно, але так сподобалось, що я був би не проти повторити. Розкажи яку заробітну плату пропонувати та що треба робити людині. 

— Мені треба, точніше мамі, щоб на час, поки її немає, хтось посадив та доглядав за квітами й деревами у дворі. Бажано на місяці три, а може й більше. По грошах каже не образить.

— Можна скласти договір, — продовжив далі Костя, вже подумки складаючи. — Від тебе треба буде тільки підпис, я зв’яжусь з юристом та складу.

— Ого, ото ти заряджений, — сказав я — Дякую тобі. Я надішлю деталі щодо роботи (оті всі обов’язки та все інше) тобі в Телеграм. 

На одну проблему менше — чудово. 

Костя єдиний, крім мого брата, кому я довіряв на всі сто. Скільки б ми не спілкувались, я завжди знав, що якщо в мене будуть проблеми він мені допоможе. 

— Чуєш, мені написав знайомий за вечірку сьогодні, не хочеш зі мною туди залетіти? — спитав Костя, дивлячись в екран смартфона.

— Ой ні, братан, — відповів я, — Сьогодні ніяк, треба готуватися до відкриття та перевірити роботу працівників. Якось іншим разом.

Насправді роботу працівників я вже перевірив, залишились деякі нюанси, які я відклав на завтрашній ранок. Мені просто лінь кудись їхати та хочеться сьогодні раніше лягти. Останнім часом я погано сплю і прокидаюсь по п’ять разів на ніч з тривогою всередині.