Початок

Старий фургон, дорога, ліс... І весела компанія друзів, моїх друзів. Ось так розпочалися мої літні канікули.

Усім привіт, мене звати Селі Роджер. І це моя історія... Проживаю я в місті Мандеро, -так, знаю, що це доволі цікава назва для міста і доволі незвична. Мені 18 років, і я закінчила лиш в цьому році школу.

Сідлі - моя найкраща подруга. Вона надзвичайно розумна, але ще та штучка. Вона була найпопулярнішою дівчиною у школі.

Бред - брат Сідлі, треться коло нас ще з того часу як ми познайомилися з Сідлі. Що правда, він доволі непоганий. Зовнішньо дуже схожий на свою сестру. Такеж русяве волосся та веснянки на обличчі.

Марта - найдобріша дівчина у світі, яку я тільки знаю. Я знаю її ще з початкової школи. Вона завжди була силою та привітною. Я ніколи не чула, щоб вона бодай голос на когось підвищила.

Емелі - сестра-близнючка Марти. Вона є повною протилежністю своєї старшої на пару секунд сестри. Емелі постійно знаходить пригоди на задню точку. В неї ні дня спокійно не проходить. Що правда вона найсмішніша з усієї компанії. Але по секрету, я вам цього не казала.

Ендрю - він нещодавно влився в нашу компанію. Я його ще погано знаю, але на перший погляд він не поганий. Але ще й дуже дивний. Я помітила, що як тільки в нього дзвонить телефон то він одразу кудись тікає. Та Бог із ним - це його справи!

На дворі 23:00, з-за вікном темно лиш в небі видно зірочки та місяць. Я як завжди о цій порі сиджу й переписуюся із друзями в нашому чаті "Пінгвінчики". Це не я придумала, на жаль, цю назву, а Бред. Так як він є засновником цього групового чату. І як би нам не подобалася ця назва. Змінювати він ніяк не хоче її.

-Хто що планує робити цього літа? - запитала Сідлі.

-Ще нічого не придумала, напевно як і того року будув місті, - відповіла я, зариваючись носом у подушку.

-Слухайте, в мене є ідея. Наші батьки купили будинок у лісі. Можливо там поиусуємося тиждень? Хто за? - запитала Емелі.

- Я за! - відповіла Сідні.

-Я також! - відповів Бред.

- Я також за, хоча в мене вибору по суті і не було! - відповіла Марта.

- За! - відповів Ендрю.

-Селі, а ти з нами? - запитала Емілі.

Я хвилини дві думала, що відповісти. Але наважилася написати:

-Якщо всі їдуть то і я поїду, що поробиш, - швидко відписала я.

На наступний ранок ми всі зустрілися біля нашого улюбленого кафе. Всі вже були на місці, а я як завжди запізнилася. Мене мама затримала, я їй допомагала розбирати старі речі з горища. Вони всі були в пилюці, я вся замастилася, саме тому довелося ще в душ йти.

-Селі, ну нарешті, а ми вже думали, що тебе з'їв коробковмй монстр, - сміючись сказала Сідні.

-На щастя - ні, я думала, що там набагато менше речей. Але виявилося навпаки, - відповіла я посміхаючись.

Ми зайшла в кафе, там був такий приємний запах дерева, цитрусів та кави. Коли ці аромати поєднуються. То одразу згадуються моменти із дитинства. Ми з Мартою постійно сюди ходили, коли були дітьми. Тут ми і з Сідні познайомилися, коли її старшокласники ображали. Ми їй допомогли відігнати їх. От так ми і познайомилися.