Частина 1 "ЗАКИНУТІ КАТАКОМБИ"

Нас розділили на 4 під групи і ми розійшлись. Водієм або Маятником нашої під групи #3 був Командир, офіцер Олексій, з яким ми зустрічалися раніше. Він ніс відповідальність за нас. Нам казали не відходити один від одного далеко і бути на чеку. В нас був повний асортимент їжі, води, та обладнання (включаючи зброю також). То не були автомати, базуки і всяке подібне гавно як думає дитина. Не думайте, що мені було класно. Ти навіть не знаєш, що з тобою станеться навіть через 5 хвилин, що дуже насторожує. Ми зробили позначки, де ми були і де знаходиться вихід, та нам навіть вдалось намалювати невелику карту, в місцях де ми були. Нам говорили виходити на зв'язок один раз в 6-7 годин. Якщо ми не зв'яжемся через 48 годин, будуть вважати що ми пропали. Ітак повернемося до самої експедиції. Нас було 5. Я за той час встиг познайомився з всіма своїми напарниками. Олексій -  був офіцер, головний командир СБУ, було йому 35 років,  Саша або як я його називав Санька - простий студент, який хотів стати офіцером СБУ, йому було на вигляд 20 років. Володька - підросток, років 18, який хотів заробити, як я, бабла, та я. Ми за той час добре познайомились, попитали одне одного хто і чому сюда прийшли, але багато ми не балакали. Була 19:30 година, ми вже довго блукаєм та шукаємо якісь ознаки, чи хтось тут був, но марно. Тут стіни віддають нереальний холод. Вони були самі прості в цеглу стіни, висотою 3-4 метра, не широкі та легко покриті мохом. З них по трохи капала вода, а звук капання води віддалявся по цим довгим коридорам, в яких, здавалося, не було кінця. З нашого діалогу, я взяв саме найцікавіше : ходили чутки що в цих горах  було багато золота, після цього в 19 столітті тут почали будувати шахту, але тут нічого не находили. Тоді тут зробили невеликі катакомби та кімнатки, щоб було де переспати та було лекше добувати руду. Понад кілька років тут  не знаходили золото, а працівники по 18 годин на добу копали, виривали, та майже нічого не їли. Їм не платили зарплату, тому вони збунтувались але бізнесмени дізнавшись про це  замурували працівників у шахті . І сказали, що це був нещасний випадок обвалу шахти. Всі шахтарі там - загинули. Ці бізнесмени, через кілька днів загинули у сні. От і минуло чуть більше 2 століть, була пара, яка гуляла, та найшла вхід до катакомб, провалилась в них , з того моменту почали безслідно пропадати люди одне за одним, які просто проходили повз цієї місцевості. То безлюдне місце, тому лісники говорили, як бачили там дивні ходющі силуети, чули крики, та обходили то місце 10 дорогою, його назвали печерою "диявола" . Навіть були легенди,  якщо в повний місяць обійти навтпроти годинниково годинника цю місцевість 6 раз , то біля входу ти побачиш мертвих шахтарів, які, можливо, не лишуть тебе в живих. Я, звичайно ж, слухав це з великою цікавістю, але не вірив тому, а жаль. Я думав, що тут просто заселились маньяки, які і таскали бідних жертв у глиб цих темних катакомб. Уже була 22:00 і ми перші з всієї команди подали сигнал, що з нами все нормально, з всіма іншими групами було все тоже нормально як пізніше сказав наш командир Олексій. Ми прийняли рішення переночувати та запалити штучний вогонь. Холод давав про себе знати, аж п'яти пробирало до кісток. Ми поділились на ролі : один - готував їжу, другий розбивав палатки, а інші охороняли. Я сказав, що посеред такого коридору небезпечно ночувати, тому деякі цілу ніч нас охороняли, по графіку. Проснулись ми в 7:30, будильник розбудив нас і ми пішли дальше. Ми спочатку подали сигнал, що з нами все добре, що ми просто ночували. Ми зібрались і пішли далі у пошуках заблукавших людей....