Глава десята

Проходило багато часу, відносини дівчини з Олегом йшли поступово,але в них вже бачилася близькість,бо вони не на хвилину не могли залишатися один без одного.
Но раптом щось пішло не так. Телефон який завжди був у Олени поряд,не показував жодного повідомлення від Олега. Спочатку вона думала що це просто плохий зв'язок, останнім часом він був дуже жахливим. Вона написала йому повідомленя,але воно так і залишалось не переглянути,та не було ніякої відповіді.
В кімнаті було дуже тихо. Так тихо,що здавалося навіть годинники перестали їсти,щоб не руйнувати цю тишу. За вікном було похмуро,як завжди буває на Закарпатті,усе місто було розмальоване сірим кольором. В у серці Олени зьявиллося якась пустота.
Звикшая до розмов до пізньої ночі,коли кохання окрилює від цих почуттів. Олег був світлим променем в її житті. Їх спілкування завжди було для дівчини як ковток свіжого повітря,кожного дня перед роботою,та до пізньої ночі після роботи. Кожне повідомлення та відеозвьязок це було маленьке підтвердження,що світ все ж таки не такий жорстокий та несподіваний.
Вона сиділа на вікні,звернувшись у теплий плед, який вона часто брала собі щоб зігрітися. На екрані телефону застиг час-23:47.
Олег обіцяв вийти на відеозв'язок в одинадцять,але чомусь вже не виходив багато часу. Олена звикла що коли в нього якісь перевірки,то він міг не виходити на зв'язок,но завжди її попереджав про це.
   Дівчина відкрила галерею та почала дивитись фотографії. Це були ті фото,які Олег за весь час присилав їй. Ось він сидить п'є каву,ось він стоїть о робочому одязі та з інструментами у руці,в ось остання фото,де він отримав її посилку з харчами. Дивлячись на них Олена намагалася посміхнутися,але очі  та дужа були наповнені сумом.
Олена встала з вікна,та відкрила Інтернет. Її пальці гортали кумедні відео,але зовсім було не смішно. Але потім вона наштовхнулася на відео,де завжди лунали цитати. Вони з Олегом завжди кидали таке один одному,та потім міркували над ними. Вона затримала погляд над цим відео,та у слух прочитала що там було написано:
"-І відстань не перешкода...
Коли душа з душею говорить."
Слова прозвучали у тихій кімнаті якось дуже гірко. Перешкода чи ні? Але ця мовчанка від нього,та тим паче коли він далеко від неї,лягала на плечі тягарем. Вона скучила по його голосу та обличчю,по тому як він будив її зранку перед роботою.
Вона почала бачити в пустому екрані не просто тишу,а тьму,яка повільно заповнила її розум. Дівчина не могла робити нічого,вона не їла,хоч і знаходилася на кухні,сон став примарним. В голові блукали питання,одні страшніше інших-не трапилося з ним там ні чого? Чи може щось жахливе трапилося,що він тепер не зможе вийти на зв'язок? 
  Ночі Олена проводила на самоті,вона почала розмовляти сама з собою,говорячи те,що вона хотіла б відправити Олегу. Її думки плели павутину страхів та надій,змішаних в тяжкому коктейлі.
Дні перетворювалися у ночі,хвилини та години тягнулися  дуже повільно. В голові у Олени вже тривога,роспач,які переросли у паніку. В кожному звуці вона слухала відсутність його голосу,кожна мить без відповіді казалася для неї катастрофою.
Олена с кожної миті розуміла,як сильно вона залежить от зв'язку з Олегом. Щоб впоратися з відсутністю його відповіді,вона почала пробувати різні способи:
Спочатку дівчина намагалася навантажувати себе домашніми справами,то читати наукову літературу,в коли вона була на роботі,то повністю була в неї занурена. Все це робила вона,щоб не думати о пустому екрані телефону де не було жодного повідомлення. Але думки знов та знов поверталися до неї.
Вона стала частіше розмовляти з мамою та своїм братом. Вона шукала в них собі підтримку,вона розповідала все що відчуває в цей час. Но навіть в цих розмовах вона відчувала себе самотньо без повідомлень та відеозвьязків з Олегом.
Навіть музику дівчина слухала ту,яка завжди нагадувала про Олега,сподіваючись що музика та уява зможуть заспокоїти душу,но все було зовсім навпаки-вона наповнювала її тягарем.
Вона також почала писати довгі листа у нотатках,то короткі цитати які придумала сама,ті що вона б хотіла відправити Олегу,щоб таким чином розповісти все,що коїться з нею в час його відсутності,сохраняючи десь у телефонні.
Коли дівчина була вихідна,вона частіше проводила час на вулиці,ходила по парку,щоб провітрювати голову,але навіть яскраві пейзажі не могли заглушити постійний внутрішній діалог та тривогу.
Олена завжди намагалася знайти логічні пояснення-може з ним щось трапилося,може в нього великі проблеми,бо там у в'язниці можливо все що завгодно,може він дуже сильно захворів. Цей аналіз інколи допомога в відволіктися,але частіше всього,вона ще більше робила собі гірше.
Інколи Олена намагалася займатися медитацією. Вона читала про багато подихові практики. Вона робила ці практики,щоб хоч трішки себе заспокоїти від почуттів,які с кожною миті накопичувалися.
Не дивлячись на усі зусилля, відсутність відповіді тягнуло дівчину все глибше у відчай та тривогу. Но саме ці спроби впоратися,проявляли в неї любов до нього та ніжність-вона не могла просто взяти та відпустити ситуацію,тому що Олег був для неї сенсом життя.
Раптом пролунав телефон,він порушив таку тишу у кімнаті. На екрані зьявиллося повідомлення від Олега. Олена завмерла спочатку,а потім швидко натиснула на повідомлення.
   -Привіт рідна Оленка-було написано в повідомленні. А далі вона читала:
-Пробач що так довго не писав,в мене не було можливості виходити на зв'язок,так як не було телефонну,а попередити тебе я не як не міг. Но я дуже скучив по тобі.
І в саме цей час усі кілометри,всі відстані між ними раптом здалися такою дрібницею. Тому що це повідомлення було від нього,а це значить що він знов поряд.
В цей момент Олена зрозуміла,яка тонка межа між коханням та божевіллям,між світом та тьмою у душі людини. Її розум який блукав на краю прірви,повернувся назад,до життя,завдяки тільки одному повідомленню
Це був момент історії о силі почуттів та вразливості серця,коли неможливість бути поряд становить іспити майже на грані божевілля.