Глава шоста

Прийшовши після роботи,хоча це вже було тяжко назвати роботою,бо всі думки були забиті тільки тим що вона в обід дізналася. Перші хвилини дома проходили немов тумані,вона ні чого не хотіла робити,якби хтось її з рідних зараз побачив,то почали би задавати непотрібні питання,але ні кого дома не було крім неї. 
Всеодно в глибині дівчина відчувала якусь пустоту. Вона не розуміла,то чи в кімнаті холодно,чи то її стан такий. Від того що вона не може з цим ні чого зробити, сльози самі по собі бігли з її очей. Вона сиділа мовчки на кухні,та сама уявляла,як він там зараз,перекручувала безліч варіантів як би йому допомогти,щоб він зрозумів що вона не хоче втрачати його спілкування з нею. Потім вона думала, наскільки довго він там опинився,та чи зможуть вони і на далі спілкуватися так,як вони вже звикли.
Вона дістала телефон,він так і був в повідомленнях тільки заблукований екран. Дівчина почала писати Олегу доменного листа,в котрім хотіла розповісти все що в неї на серці та душі,щодо цього його повідомлення. Почавши писати,вона відчула що це стає її спасінням,де вона може бути відвертою з людиною. Кожне слово,кожне речення дівчина писала з певним розумінням,намагаючись писати чітко,щоб було все розумілим.
Так почалося знов те спілкування яке вона чекала. Після того як вона отримала на свої "поеми" як вона аґпро себе висловилась відповідь,їм обом стало ясно,що це не привід бросати спілкування та початок відносин. Дівчина запалала новими кольорами,знов зьявиллося бажання пойти повечеряти. Вона все писала Олегу,навіть те,яка була погода зараз за вікном. На що він теж в розповідав яка в нього погода жахлива. В цьому спілкуванні,жила Надія на майбутнє,яке не стало боятися не змін,ні часу очікування,ні стін які їх розділяли.
Хвилини йшли,почали пробігати години. Дівчина встигла зробити всі домашні справи,та не забувала відповідати на повідомлення. Вона чекала відповіді як свята,яке дарувало їй щастя. Короткі очікування почали здаватися вічністю. Вона дивилася на свій телефон,та знала,що там пише людина,яка їй стала зовсім не байдужою у її житті.
А час йшов вже за пів ночі,треба було лягати спати,але вона не хотіла втрачати і хвилини спілкування з Олегом. Вона знала що на вихідному зможе відпочити,та не поспішала завершувати це радісне спілкування. Вона помітила що і він не хотів цього,бо не було і натяку на те,що прийшов час прощатися. В він прислав своє фото,де вона бачила його очі,та не помічала що між ними є якась різниця у віці.
Потім він знов записав коротке голосове,слідом коротке відео,де на обличчі була посмішка,як він пояснив,що він сподівався саме на такий вихід з цієї ситуації. Так обличчя та очі говорили інше,що він змучений знаходячись в далі від сучасного світу.
Він по відео показав своїми руками як він обійняв би Олену,щоб заспокоїти ї́ї,та впевнено говорив про те,що разом вони все витримають,не дивлячись ні на що. А дівчина слухаючи та переглядаючи відео декілька разів,сама почала в це вірити,та мріяти що одного разу,їх мрії про майбутнє обов'язково збудеться.
Бо ці відчуття неможливо було "відключити" та не хто з них обох навіть не намагався. Вони дійсно стали один одному опорою,та довіра яка їх зближувала стала тепер їхнім оберігом,в їх новому етапі життя. Але цей етап вони чекали дуже довго,та тепер ловили насолоду кожну мить,та тримали у серці Так ще поспілкувавшись,вони пішли спати. Щоб у ві сні вже наснитися один одному.