Глава друга

.З самого ранку,провідник потяга сповістив,що за пів години вони прибудуть до кінцевої станції. Цього часу повинно бути вистачить,щоб усі пасажири мали змогу зібрати спальну білизну та віддати провіднику. А потім зібрати свої речі,які розміщалися під полицями,щоб нічого не забути.
Так Олена зі своїми рідними,вийшла з ранку на перон залізничного вокзалу міста Львова. Вона одразу почала писати повідомлення тому,апро кого думала весь той час,поки знаходилася в потязі. Вона не мала змоги кожного разу писати йому та відсилати коротенькі відео,тому що зв'язок під час руху потяга,був дуже поганим. Тепер опинившись на пероні,вона писала йому все,що хотіла сказати до цього.
Дівчина довго дивилась на свій телефон,очікуючи відповіді. Коли вона побачила просту фразу: "О це круто! Бажаю гарного дня та добратися!" Олена тимчасово втратила змогу думати,начебто все доьре,вона дочекалася відповіді від хлопця,але щось їй відчувалося,в цьому повідомленні так і тягнуло холодом.
Від цих думок дівчину відволік голос дядька,який до цього часу теж с кимось балакав по телефону,якщо прислухатись до цього,можна було зрозуміти,що він вирішував питання куди далі їм з родиною треба їхати. Та коли всі питання були вирішені,він звернувся до своєї родини:
-Так родина!-якось впевнено почав говорити дядько:- так як мене перевели робити до залізниці у місті Ужгород,нам вирішили дати притулок у гортожитку в місті Чоп на Закарпатті. Нам буде треба дібратися з цього вокзалу до приміського,та звідти відправитися до місця призначення електропотягом. Але я подивився по інтернету,в нас є пару годин,щоб дібратися до приміського,та десь поблукати,подивитись краєвиди цього величного міста.
Уся родина почувши таке звернення,в глибині собі зраділа,що так швидко все вирішилось де їм треба починати своє нове життя. Тому всі не довго думаючи,почали їти до виходу з залізничного вокзалу,щоб опинитися у цьому казковому місті. Хоч на декілька годин,вони мали змогу відволіктися від того тягаря подорожі,яка їм випала за все життя.
Узявши свій невеликий багаж,родина рушила по підземному переходу,вони орієнтувалися по шляховим вказівкам,щоб не заблукати у цих переходах. Так опинившись у глибині самого залізничного вокзалу,вони спинилися біля автомату з кавою,щоб узяти кожному стаканчик смачної кави.
Поки вони усі разом пили каву,навколо,усюди куди не подивись,було сотні тисяч туристів, значна частина яких, чекає на пересадку з поїзда на автобус, або й на інший поїзд до Карпатського регіону. Це вже можна було дізнатися по оголошенням які лунали по всьому вокзалу,після котрих велика частка людей бігла на перони де чекав їх свій потяг.
Родина знала,що кілька годин не так багато,щоб розгулятися й побачити популярні місця в центрі міста, але й на вокзалі і привокзальних кафе час проводити нудно. Звільнивши руку  від багажу кожен з них почав шукати щось поблизу від приміського вокзалу,та налагодивши звуковий маршрут,вони вирушили у місто щоб познайомитися з історичним, сучасним та колоритним Львовом.
Так вийшовши з головного залізничного вокзалу,вся родина йшла не поспішаючи по тротуару,яка вела їх все нижче,уводячи як можна далі від місця де зібралося багато туристів. Вони проходили поміж різних кіосків,які стояли немов навмисно,приваблювали смачними ароматами випічки та запашної кави. Родина дивилась по всім сторонам,бо це місто було для них новим та особливо для молодої дівчини дуже надзвичайним.
Приблизно декілька хвилин згодом,вони прийшли до чудового місця,це була  найближча архітектурна пам’ятка у Львові. Молода дівчина одразу дістала свій телефон, сфотографувала те що вона побачила,їй стало цікаво,що за споруда була перед ними,та виклавши фото у пошуку,вона побачила відповідь: це був Храм Святої Ольги і Єлизавети. Як далі казало в інтернеті,ц насамперед неоготичний храм височіє своїми піками просто в небо. Дівчина дивилась на цю споруду затримуючи дихання,бо її дуже вразила ця краса,яку вона дивилася перед собою. Рідня одразу почала робити  фото,коли вони зовсім опинилися на підході до будівлі, так  уся мальовнича картинка влізла в кадр.Це дійсно було цікаво,та кожному хто буде тут проходитиме повз, варто побачити кожному.  Помилувавшись спорудою з усіх боків рідня не мала змоги потрапити всередину щоб  відчути атмосферу душевного спокою та рівноваги. Треба було їти далі,бо час летів швидко,та з кожної хвилини вони поспішали до приміського вокзалу.
Так вони йшли по тротуару,Храм Святої Ольги і Єлизавети вже залишився по залу,залишивши у душі дівчини незабутні враження. Так у власних думках вона блукала слідом за своїми рідними. Поки вони йшли,на їх шляху знов опинилася цікава архітектурна краса.Вони опинилися  на площі, деяк вони почули від місцевих мешканців,встановлено пам’ятника Степану Бандері,він був  увінчаним тріумфальною аркою, що є символом державності України. На площі також вони побачили цікавий дитячий майданчик, який був заповнений малюками,поки їх батьки,окидали оком гарну архітектуру міста. 
Цей пам'ятник запав теж у душу дівчини,бо за декілька хвилин,після того як вони з рідними зробили фотосесії біля нього,вони довго ще обговорювали цю красу,поки вони йшли далі. Дівчина кожну мить надсилала ці фотографії своєму хлопцеві,на що тільки бачила,просте: "Вау круто! Дуже гарно!" Хоча вона очікувала прочитати зовсім інше. 
Час минав дуже швидко,та треба було йти далі. Пробувши біля пам'ятника небагато часу,вони далі почали прямувати,наближаючись поступово до своєї точки,а саме до приміського вокзалу.Була сильна спека,літом вони завжди усі звикли пити прохолодні напої,так вони по дорозі узяли собі кожен по своєму смаку напою,щоб можна було далі йти. Та їх погляди зупинилися ще на одному надзвичайному місці. 
Побачивши це місце,вся родина вирішила пройтися по ньому,це оказався парк. На вході цього парку так і було написано Парк Імені Івана Франка. Дівчина давно полюбляю гуляти по парку,тому цей парк визвав в неї безліч позитивних емоцій. Коли вони зайшли у сам парк,вони були дуже здивовані як уся територія та зелена тінистість рятує від спеки. А проходячи далі парк давав можливість побути біля води у фонтанів, лежачи на під скупченими кронами дерев. Щоб  охолодотись,вся родина підійшла до кіоску з морозивом та прохолодними  напоями. Так йшовши по парку,вони побачили що в одній з частин парку є Ботанічний сад,зразу заграла уява,як він наповнений  цікавими та рідкісними рослинами у всій своїй літній красі. Також на  території парку було  багато дитячих локацій, як ігрові та спортивні майданчики.
А дівчина ходила по парку,її обличчя було дуже мрійливим. Бо вона справді гуляючи зараз,в своїх думках уявляла,як би вони з хлопцем у двох,разом так проводили час у парку,очікуючи поки настане час до відправлення електропоїздом до кінцевого населеного пункту.
Так походивши по парку,помріявши о прекрасному,бо в цьому місці неможливо було думати о поганому. Але час спливав,в родині ще потрібно було добратися до приміського вокзалу, зазделегідь щоб встигнути щось взяти у дорогу. Та зазделегідь купити квитки,щоб під час руху не виникло них яких проблем. Так вони і покинули цей парк, залишив його у своїх спогадах назавжди,бо він не зможе покинути.
Так вони у дуже гарному настрої після побаченого по дорозі,вся родина опинилася за декілька хвилин на приміському вокзалі. Тут їх зустріли безліч магазинів,де вони мали змогу купити собі все необхідне у подорож до кінцевого свого призначення.Тут на приміському вокзалі,теж була маленька площа,на якій немов маленькі будиночки влаштувалися приміські каси. Не довго думаючи,вся родина направилася до них,щоб купити свої квитки,за допомогою яких вони потраплять до нового місця,де їх чекає нове життя.
  Вийшовши на перон,де повинна стояти електричка,вони побачили багато таких електропоїздів,кожен з них набирав в свої вагони пасажирів,щоб увести туди,куди люди збиралися відправитися для втілення своїх бажань.Так побачивши,та за допомогою оголошення,вся родина з молодою дівчиною,пішли до електрички,щоб сісти в будь який вагон,де ще можливо було знайти свободні місця.
Так знайшовши собі вагон,вони зайняли останні місця,де би могла розміститися уся родина. Дівчина Оленка одразу сіла у вагоні біля вікна,щоб можна було тихо їхати,дивитись на всю красу,яка чекала її в наступні години подорожі. Мрійливо дивлячись,віддатися уяві,як би все було інакше,якщо б з нею поряд їхав її хлопець.
Подорож електропоїздом тривало,вже позаду залишився місто Львів. Тепер електричка прямувала до надзвичайних місць які знаходилися на Закарпатті. Коли родина сидячі у вагоні,дивилась у вікно,почалися мальовничі зміни,бо вони тепер проходили— цей мальовничий маршрут, який дозволив їм побачити унікальні карпатські краєвиди, інженерні споруди та колоритні містечка.
Всюди де вони проїжджали,по обидві сторони їх проводжали своєю красою та веллічу Карпатські гори та перевали,електричка долала карпатські хребти показуючи своїм пасажирам  краєвиди на полонини,ліси які літом були дуже гарні,та гірські села.Потім пейзаж мінявся,та за вікном можно було бачити як  зустрічаються залізничні мости, віадуки та тунелі, які є пам'ятками технічної архітектури,як писалося в інтернеті.
Дівчина дивилась на всі ці картини зачаровано,уявляючи себе з хлопцем усюди,де вона бачила мальовничі пейзажі,які натякали на романтичні думки.Особли це було,коли потяг  потяг часто йшов  вздовж річок наприклад Латориця, або Тиса,де прройзджаючи можна було побачити надписи на стовбурах,але ці річки що створювали захоплюючі пейзажі.
Особливо дівчина любила дивитись,коли електричка приїжджала Закарпатські села та виноградники. Вона сама не думаючи уявляю своє життя в таких місцях,де можна було спостерігати самобутню архітектуру закарпатських сіл, церкви, а ближче до рівнини — виноградники.
Дуже зворушливою зупинкою стала для родини залізнична станція «Карпати» там біля залізничного вокзалу,було видно готель саме з такою назвою а далі можна побачити палац графів Шенборнів. Як виявилось в інтернеті,коли дівчина шукала що це.
Так не помітивши як пролетів час,поки одні пейзажі змінювали інші,вони приїхали до станції Мукачево. Потяг тут стояв годину,вся родина вже знала,що саме тут можна побачити з вікна або на станції  замок «Паланок» . 
Вони всі разом прибули до міста Чоп,вийшовши з потягу,вони направилися в сторону гуртожитку,де їм як було сказано,видали житлові кімнати. Їх ще у Львові запевнили,що коли вони прибудуть до міста у ночі,то комендант буде їх чекати,щоб віддати їм ключі від кімнат. Щоб вони мали змогу одразу відпочивати від дороги,та з ранку почати вирішувати свої питання становлення на новому місці.Так почалося в дівчини нове життя,але щось не давало все одно спокою на серці.