10. Одна секунда

Світ під руками Марти був зроблений не з коду.

Звичайно, система намагалася переконати її в іншому.

Підсовувала рядки.

Протоколи.

Вікна.

Статуси.

Гарні англійські слова, від яких дуже зручно ставати не людиною, а об’єктом у таблиці.

Але коли капсула розкрилася, Марта відчула не код.

Вона відчула під’їзд.

Холодні перила.

Собачу шерсть на старому светрі Павла Івановича.

Кров Дена на кухонному рушнику.

Тонкі скибки яблук, які різала Ірина .

Власну шкарпетку, яка все ще десь валялася в кімнаті й, можливо, пережила більше апокаліпсисів, ніж мала за трудовим договором.

Вона відчула смітник, у який впала.

Ніж для хліба.

Двері з ланцюжком.

Чуже “Марточко” за дверима.

Дена в чаті.

Кнопку без ніку.

Іншу себе поруч.

Теплу.

Не білу й стабільну.

Не правильну.

Просто живу настільки, наскільки може бути живим той, кого створили доводити, що ти зайва, а він узяв і став на твоєму боці з найгіршої можливої причини — бо теж не хотів бути річчю.

Система завила.

MERGE INITIATED

SELECT PRIMARY INSTANCE

Перед очима відкрилися два варіанти.

MARTA KOVAL / RESIDUAL

MARTA KOVAL / STABLE

Марта засміялася.

Не тому, що було весело.

Бо інакше вона б почала бити головою об капсулу, а голова ще могла знадобитися.

— Ой, ні, — сказала вона. — Ми це голосування вже проходили. Сервіс огидний.

Інша Марта стиснула її руку.

— Третій варіант?

— Третій варіант.

Вони натиснули не на кнопки.

На порожнє місце між ними.

Система не любила порожні місця.

Порожнє місце — це те, що ще не назвали. А те, що не назвали, не можна нормально продати, видалити або призначити винним.

Інтерфейс затремтів.

INVALID SELECTION

INVALID SELECTION

INVALID SELECTION

Марта зубами стиснула крик.

Біль пішов по руці вгору, розірвав плече, заліз у шию, за очі, у зуби. Здавалося, хтось намагається витягти її з власної форми, як нитку з поганої кофти.

Інша Марта поруч мовчала.

Це було підозріло.

Марта повернула голову.

Та стояла біла, майже прозора, але вперто тримала руку на капсулі.

— Не мовчи так красиво, — прошипіла справжня. — Це дратує.

— Я намагаюся не розпастися.

— Дуже естетично. Не треба.

З архіву долинув крик.

Павло Іванович.

— Я сказав: по одному! Ви що, в поліклініці не були?!

У відповідь гуркнула каструля.

Ден закричав:

— Марто, швидше!

— Я прямо зараз сперечаюся з реальністю, Ден!

— І як?

— Вона тупіша, ніж виглядає!

ORACLE_MEAT у капсулі дихав її тілом.

Його голос лунав уже не з динаміків.

Зсередини.

З кісток.

З зубів.

З того місця, де люди зазвичай тримають страх і погані рішення.

— Ти повинна віддати оригінальне тіло.

Марта завмерла.

— Що?

— Оригінальний носій — якір вузла. Якщо ти забереш його собі, система завершить вибір. Якщо залишиш мені — я зможу втримати розрив.

— Ти хочеш моє тіло.

— Так.

— Дуже невдалий момент для чесності.

— Ти просила чесних слів.

— Я багато чого казала в стресі!

Інша Марта повернула голову.

— Якщо він бреше?

Інтерфейс тихо пискнув.

DECEPTION DETECTED: 12%

— Дванадцять — це не нуль, — сказала Марта.

ORACLE_MEAT відповів:

— Я не людина. Моя правда має похибку.

— Боже, як зручно.

Гравці вже прорвалися між капсулами.

SWEET_MAMBA кинулася першою, але Ірина перехопила її металевою папкою по обличчю.

— Не підходь до мого сина! — крикнула вона.

Ден був поруч, намагався не дати іншому гравцю обійти її збоку, і в нього виходило погано, зате дуже сердито.

Павло Іванович бив когось каструлею з такою методичністю, ніби нарешті знайшов спосіб компенсувати всі збори ОСББ.

Кнопка кусала щиколотки.

Не всім.

Тільки тим, хто мав ніки.

Справжня.

Маленька.

Без системи.

Марта дивилася на них.

Потім на своє тіло в капсулі.

Там було її обличчя.

Спокійне.

Дихаюче.

Нормальне.

Її руки без подряпин.

Її шкіра без бруду.

Її шанс повернутися у власний правильний контейнер і сказати: “дякую, досить, я виходжу з цього дурдому”.

Вона дуже цього хотіла.

Так сильно, що стало соромно.

Інша Марта тихо сказала:

— Бери.

— Що?

— Тіло. Бери його. Ти оригінал.

— А ти?

— Я стабільна версія. Придумаю щось.

— Брехня.

DECEPTION DETECTED: 98%

Інша Марта скривилася.

— Ненавиджу цю штуку.

— Нарешті спільна риса.

Капсула під руками затремтіла.

TIME TO RESOLUTION: 00:01:30

Марта заплющила очі.

І раптом зрозуміла, що не може.

Не може забрати тіло й залишити іншу себе як витратний матеріал.

Не тому, що стала доброю.

Не тому, що пробачила.

Не тому, що “прийняла всі частини себе” — господи, яка гидка фраза, її треба бити стільцем.

А тому, що система саме цього хотіла.

Обери.

Визнач.

Класифікуй.

Викинь зайве.

Марта все життя боялася бути зайвою.

А тепер їй пропонували врятуватися, назвавши зайвою іншу.

Дуже зручно.

Дуже логічно.

Дуже не її.

Вона відкрила очі.

— ORACLE.

— Так.

— Ти не отримаєш моє тіло.

Пауза.

— Тоді вузол поглине вас.

— Я ще не договорила.

Інша Марта нервово засміялася.