(не)"святі"

Ідеалів не існує. Є просто люди, яких ми любимо.

Ідеалів не існує. Є просто ті, яких не забудемо...

Кушнір Марина

- Напевно, ми неправильно пояснили вам дану ситуацію, так, пане Горобчук? – Василь ледь стримував лють. « Де ж Корнійчук!» Його мозок горів, а руки, зігнуті в кулак, оніміли. Він бачив багатьох таких сміливців, але щоб дійшло до такого, це вже занадто. – То дозвольте нагадати, що за такі дії вас можуть посадити.

- Синку, в тебе є діти…- чоловік зверхньо дивився на поліцейського .

- Не починайте задурювати мені голову. Ваша дочка тут ні до чого. Ви себе ховаєте, а прикриваєтесь нею. Розкажіть про рахунки за 2015 рік ? Де ділися більше п’яти мільйона гривень?

- Ви в мої справи не лізьте, - вираз обличчя чоловік в раз змінився. Це вже не той, люблячий батько, який намагався захистити сім’ю.

- Ви теж,- Василь відкрив папку з документами . – Ось ордер про невиїзд. Порушите його – матимете серйозні проблеми. Якщо ви дійсно хочете вберегти Інну – довіртесь нам.

- Кому? – іронічно запитав Горобчук. – Тобі і тій подружці. Ви тільки кричати вмієте, а реального результату ніякого.

- Виведіть його.

Це був єдиний вихід із ситуації. Петренко вчасно отримав дзвінок із свого джерела. За його словами, одразу після допиту, в будинку заметушились. Уся сім’я сіла в машину й подалась польовими дорогами. Поліцейські встигли викликати підмогу, але біля виїзду на головну трасу вони знайшли лише пустий джип. Де поділись пасажири, ніхто не знав. Вже на злітній смузі, коли літак готувався до вильоту вдалось зупинити втікачів. Звідти їх доправили прямо у відділок. Звичайно, голова родини не дозволив слідчому розмовляти ані з дружиною, ані з дочкою, взагалі хотів, аби їх відвезли назад, проте оперативна група швидко нагадала проти кого він іде. Сперечатись марна трата дорогоцінного часу, і хоча Петренко злився, але доля правди є – у них досі нема ані підозрюваного, ані зброї, єдина надія на Дарину.

«Правду кажуть, не існує ідеальних людей, - Корнійчук сиділа в теплому таксі. Водій щось мугикав під музику, напевно, сьогодні у нього хороший настрій, але вона не звертала на це уваги. Її думки зайняв Кирило. – Зранку я бачила не просто жертву, а чоловіка, який вже ніколи не вдихне аромату своїх дітей, дому. Вперше, справа зачепила мене за живе. Очевидно, це моя винна. Зараз в голові вимальовуються жахливі картинки зв’язку з кримінальним світом, може ти продавав наркотики, або зброю. Хто тебе направив? Кому перейшов дорогу? Гроші? Нехай, але ти б заплатив. Заздрість? Ні, я щось пропустила, у нас є період від знайомства з Інною до сьогодні, можливо, причина криється ще раніше. Хто його батьки? В особовій справі написано, що мама померла, коли Кирилу було п'ятнадцять, а батько пішов на той світ через три роки, тобто у нас нема нікого, хто б міг відтворити історію дитинства та юності чоловіка. Ось вона! Точка опори. Потрібно знайти близьких жертви, сподіваюсь вони допоможуть. А ця Інна з батьком. Шкода її. Цирк на дроті. Тепер із ними доведеться бавитись, хоча, це й не дивно, мені не дивно…»

- Приїхали, пані,- лисуватий водій привітно звернувся до своєї пасажирки.

- Скільки з мене?

- Сто двадцять.

Холодне повітря різко вдарило жінку по обличчю, як тільки вона відчинила дверцята. Авто швидко поїхало вздовж довгої вулиці, напевно, чоловіку було не дуже приємно знаходитись біля Центрального відділку міста Київ. Напевно? А вам комфортно біля поліції? Кажуть, боїться той, кому є, що приховувати, але в кожного є секрети. Злочинець той, хто попався на гарячому. Тоді як завдання Дарини – знайти вбивцю по холодних і безоправданих доказах. Навколо стояло кілька поліцейських автомобілів, а поруч і з ними її та Василева. Вона пильно глянула на автівки, засніжені лютневим снігом. Спокій навколо, жодного зайвого руху…кута. Скрізь гармонія, точно як і в тій родині, але щось пішло не так, хибний крок. Вона повинна знайти розв’язку цієї історії, щоб ца цим не стояло.

Дарина піднялася сходами й зайшла у приймальню відділку, але те, що там відбувалося зовсім збило її з пантелику.

- Це ти винна! – кричала навіжена. – Довела ?! Добилася свого?!

Прямо перед усіма людьми незнайомка сварилась із Інною в холі. Василь стояв осторонь, а коли інший поліцейський хотів розборонити жінок, заборонив втручатись.

- Перестань кричати на мене! – Інна не стримувалась. Це була на та налякана овечка, яка розмовляла з Дариною, скоріше кішка, що сичить і гарчить на кожне слово. Корнійчук уважно спостерігала за її реакцією. «Вони знайомі».

- Як ти могла?! – не вгамовувалась жінка, одягнена у сіре пальто. – Він для тебе все робив і дім, і бізнес, і машину! А ти? Да ти навіть волосини його не варта.

- Я матір його дітей!

- Боже! Яка ти в нас свята матір! - сплеснувши долоні засміялась вона. – Про дітей згадала. Тільки й можеш що на шиї сидіти, зрадливе стерво…

В ту ж мить Інна не витримала і дала ляпаса суперниці. Дарина напружилась. Ступивши кілька кроків уперед, приготувалась до найгіршого. Вона ще ніколи не бачила такої Інни; палаючі очі, важке дихання, нервовий тік по всьому тілу, важко уявити як вона переживала побутові сварки з чоловіком. Василь підійшов до нападниці, аби заспокоїти її, а черговий поліцейський кинувся до потерпілої.