Зайвий кут життя

Ніж у спину

Якби тварина вбивала навмисно, це був би людський вчинок

Станіслав Єжи Лец

 Дарина стукала пальцями по рулю і весело підспівувала Тіні Кароль по дорозі до відділку. Сьогодні в неї був чудовий настрій, напевно це так посприяв вдалий шопінг. Вчорашній день вона присвятила суто собі. Жінка повинна залишатися жінкою в будь-якій ситуації. Корнійчук ніколи не забуде той злосливий перший робочий день, тоді її навіть не взяли на місце злочину, не допустили в морг, залишалось тільки сидіти й перебирати папери. Тоді, ще ніхто не знав ким вона стане, а кому це потрібно? « З таким личком і оченятами не в поліцію, а на подіум іти треба», - всі хором казали. Хоча сама жінка не відносила себе до розряду природно красивих людей, скоріше щось середнє, не надто яскраво й не дуже огидно. Ще під час навчання Дарина зрозуміла одну істину красивий не той, хто має гарну зовнішність, а той, хто вміє користуватися нею. Спогади про одну з викладачку, яка могла причарувати кожного чоловіка лише заговоривши з ним, веселили лейтенанта. Одного разу вона навіть запитала про це в неї. « У нашій професії зовнішність не має значення, але голос, манера розмови, жести, дотики, схиляють підозрюваного на ваш бік, пам’ятайте, - так відповіла маленька нічим не примітна сіра мишка, якій було трохи за тридцять. Ця порада дала п’ятдесят відсотків успіху, а іншу половину допоміг заповнити капітан, той на кого Дарина рівнялась, той хто першим розгледів у ній талант до слідчої діяльності. «Бронежилет, бронежилет і… правильно, бронежилет. Безпека перед усім, ну пістолет теж не завадить, але … я казав про бронежилет? Ну тоді ще раз повторюсь БРОНЕЖИЛЕТ!!! ЗАВЖДИ» , - тикаючи вказівним пальцем в стіл, наказував чоловік, але Дарина прекрасно розуміла, що це не просто обережність поліцейського, в першу чергу ти є тил напарника та надійна опора для мирного населення, твій обов’язок служити, в прямому значені, бронежилетом усім, кому потрібна допомога.

 Деякі жінки годинами можуть розповідати як часто вони міняють парфуми або чоловіків, а Корнійчук вихвалялася швидкою зміною напарників, не те щоб з нею ніхто не хотів працювати, спочатку всі вважали, що вона побуде у відділі рік-два, піде в декрет і на тому кінець, її не сприймали серйозно ( як і будь-яку жінку в поліції), але цього не сталося. Блискучий розум, швидкість моторики та бойова підготовка зробили з неї професіонала, який крок за кроком опереджає колег-алігаторів.

 Здалеку виднілася висока будівля моргу, де їй призначили зустріч. Це стосувалося нової справи про чоловіка, вбитого на порозі власного будинку, але конкретних даних поки не було, тож вся надія на експертизу. Дарина зайшла у великий хол, на диво, тут досить людно, просто, для економії місця разом із моргом розташовувались лабораторії та центр дослідження, не так і страшно. Корнійчук йшла до кімнати, роздивляючись по сторонам.

- Пані Дарино, доброго ранку,- життєрадісно сказала молода секретарка, на вид їй трохи більше     двадцяти чотирьох. Мила усмішка поринала у великій кількості веснянок, а коротке волосся ледь торкалося плечей.

Дарина ввічливо привіталась і хотіла зайти в середину, але помічниця її зупинила:

- Ам… Вибачте, пані Оксана запізнюється. Не могли б ви зачекати тут, вона просила передати вам ці документи.

 «Ого, невже ця жінка вміє запізнюватись, - подумала Дарина. – Ще жодного разу такого не було». Лейтенант сіла зручніше на м’яке крісло й взялася переглядати папку з паперами. На першій сторінці приклеєна фотографія закривавленого чоловіка ще на місці вбивства, а під нею первинна інформація.

Жертва: Кирило Іванович Омельченко.

Дата народження : 19/05/1985 (34 роки)

Причина смерті: гостра втрата крові (понад 50%) в наслідок одинадцяти колюче-ріжучих ран у районі грудної клітки та живота.

Час смерті: 5:07, 06/02/2019

Додаткова інформація: пробиті легені (права частина), кілька подряпин на печінці біля шостого ребра, надрізи на кістках…

Це ще не повний список поранень, які отримав чоловік. На секунду Дарина відволіклась від бумаг, увагу привернули чиїсь поспішні кроки в її сторону. В коридорі з’явилася пані Оксана. Лейтенант перевела погляд на секретарку, яка була здивована не менше за жінку. Вони обоє витріщили очі на фігуру, що йшла на зустріч до них. Це не той еталон серйозності та жіночності, яку Корнійчук звикла бачити, це справжня фурія. Неприбране волосся, розщібнута куртка, неохайний макіяж – у неї дійсно сталося щось страшне. Дарина встала аби привітатись, але Оксана перебила:

- Добре, що ви вже тут, - захекуючись сказала, - пройдімо в мій кабінет.

Жестом руки вона запросила слідчого в кімнату. Світло від люмінесцентних ламп різало очі Дарині, яка не звикла до такого освітлення. Жінка скривилася, але її погляд досі був прикутий до колеги. Запах не відчувався, лише медичний спирт та деякі хімічні речовини, які застосовують при розтині.

- У вас якісь проблеми,- промовила Корнійчук.

- Ні, з чого взяли, - здивовано відповіла та, одягаючи білий халат. – Хоча це ваша робота помічати деталі.

- Ви не пили кави зранку, запізнилися і щойно вдягнули халат не так як завжди.

Оксана лише нахмурила брови.

- Ліве плече. – лейтенант холодно вказала пальцем на нього. – А сьогодні накинули його з правого плеча. Отже, це точно не затори на дорогах, - вона підійшла ближче й тихо промовила: - Проблеми стосуються сім’ї.

- Пані Дарино, я поважаю вас як дійсно талановитого детектива, але…- жінка зам’ялась, їй явно не хотілось ворушити таке болюче місце. Із самого ранку все йшло шкереберть, а тут ще цей допит. – Давайте перейдемо до справи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше