Епілог

Вони перемогли, але не без втрат.

Світ не став ідеальним.

Просто навчився жити зі шрамами.

П’ять років потому.

Квітучі дерева, густа рослинність. Острів вражає своїми барвами. У центрі розташований величезний замок, що готичними шпилями дряпає хмари. В одному з вікон верхнього поверху видніється жіноча фігура. Дівчина стоїть біля дзеркала, весь її вигляд уособлює щасливу наречену, але тільки не погляд. 

– Як їм вдалося так швидко все організувати? Я тільки два дні тому дала згоду, а зараз уже стою в сукні й за годину стану леді Орінські. 

– Дорогенька, організовано все було ще п’ять років тому. Усі чекали тільки твого “так”.

Лео не змінився, так само в’їдливий.

Після моєї відмови п’ять років тому Орінські місяць зі мною не розмовляв. Потім прийшов, узяв мене на оберемок і поніс до себе. Сказав, що якщо не хочу бути його дружиною, значить, буду коханкою. Він так і буде мене називати, поки не погоджуся на весілля. Я знала, що при сторонніх він не дозволить собі цього, а наодинці нехай називає, як хоче, тільки щоб був поруч. Я за цей місяць такого собі надумала, страшно згадувати. 

Ми закінчили академію і поїхали допомагати моїм батькам добудовувати острів. Орінські виявився не просто горою м’язів із роздутим его, але ще й обізнаним у сфері архітектури з тонким смаком. Сюрпризом стало його відмінне володіння цифрами. Фінанси моєму татові завжди давалися складно, тому він із радістю віддав цю частину вести Сему. 

Щороку в один і той самий час з різницею в кілька днів Сем освідчувався мені і щоразу отримував відмову. Цього року він зробив усе і навіть трохи більше, хоча ще не знає про це, щоб я погодилася. 

Зараз стою в цій прекрасній сукні з гарною зачіскою, намагаючись усвідомити неминуче. Але більше я не маю права відмовлятися. Я вже не сама. 

– Ті, сукня просто шикарна! – Бет увійшла до кімнати, тримаючи на руках молодшу доньку.

Вони з Дарком одружилися одразу після закінчення академії. Первісток у них – хлопчик, копія тата, але з магією мами.Дівчинка народилася три місяці тому. Вона, навпаки, дуже схожа на матір, але магія в ній батькова. 

Перевірила сукню на наявність будь-яких недоліків, але все було ідеально. Ліф без бретелей, драпірований сліпуче-білим шифоном із розсипом дрібних сапфірів. На поясі пов’язана шовкова стрічка того ж відтінку, що й сапфіри. Спідниця з двадцяти шарів шифону. Нижній, аквамариновий, у тон сапфірів, кожен наступний на два сантиметри коротший і на тон світліший. 

– Увійдіть, – відповіла я на вимогливий стук у двері. 

На порозі стояв сер Орінські.

– Хто вас сюди пустив? – грубо запитала в нього. 

– Полегше, дівчинко! Я прийшов... 

– Мені не цікаво, навіщо ви прийшли! – гаркнула на нього. 

Ми не спілкувалися з того пам’ятного дня на турнірі. Він не міг прийняти вибір сина. Мабуть, його душило відчуття заздрощів. Його син, надія на престол та владу, щасливий з виродком. 

– Трохи поваги до віку і моїх заслуг! – насупився маг. 

– Я не поважаю людину, яка зреклася єдиного сина тільки тому, що той обрав мене замість обраної татком нареченої. Говоріть швидше, що вам потрібно, і йдіть. Я не хочу, щоб цей день у Сема був зіпсований. 

Сер Орінські винувато опустив голову. Трохи помовчавши, почав із несподіваного. 

– Вибач мені, Тіано! Я дуже завинив перед тобою. Я занадто егоїстичний, щоб визнавати свої помилки. Однак у мене більше немає сил терпіти цю самотність. Тільки тобі під силу повернути мені сина і оживити мій дім. 

– Я не відмовлюся від Сема, навіть не сподівайтеся! 

– Ні-ні, що ти! – він опустив плечі і навіть став якось нижчим на зріст. – Я прошу тільки пробачити мені і відвідувати зрідка. Сем – моя єдина сім’я. Я занадто старий, щоб заводити нову. 

– Що тут відбувається? Хто пустив стороннього в кімнату моєї нареченої? – Орінські-молодший стоїть на порозі нашої кімнати, кидаючи блискавки. – Кохана, ти маєш приголомшливий вигляд. 

– Семе, синку, не заводься! Це я пустила твого батька, – мама тримала за лікоть мого нареченого, – Вам давно час поговорити і помиритися. 

– Добре, мамо, – він з особливим трепетом і ніжністю називає так мою маму. 

Ми тільки почали жити разом, коли Сем запитав, чи може він так її називати. Мама, звісно, погодилася і навіть сльозу пустила розчулившись.

Сем із батьком вийшли ненадовго в коридор. Голосу не підвищували, а зайшли, посміхаючись, значить, помирилися. Нехай так і буде. Я бачила, як йому погано без батька. Орінські-старший – складна людина, але все ж таки батько. 

Весілля пройшло весело. Ми обмінялися клятвами і поцілунком подружжя. Далі були тости, побажання, привітання, танці та сміх. 

Якоїсь миті Сем повів мене в одну з кімнат. Замкнув двері, притиснувши мене до стіни, впився жадібним поцілунком. 

– Кохана дружино, – здається, йому приносить дике задоволення так мене називати, – чекаю не дочекаюся, коли зніму з тебе цю сукню. 

Ще один запаморочливий поцілунок. Опустив руку у внутрішню кишеню свого піджака. Дістав невеликий футляр для прикрас. 

– Кохана, я цей браслет уже дуже давно хочу тобі подарувати. Нарешті вдалий момент. Тут три схрони для магії. У центральному, – вказав на браслет, – моя магія вогню. Ці по боках ти наповниш своєю магією вогню і води. У майбутньому ми наповнимо їх магією наших дітей. 

Взяла в руки браслет, один схрон наповнила своєю подвійною магією і простягнула йому, щоб допоміг одягнути. Він із запитанням глянув на мене, але браслет застебнув на моєму зап’ясті. 

– Ми наповнимо його раніше, ніж ти думаєш, – ніжно посміхнулась чоловіку. 

– Ти серйозно? Це те, про що я подумав? У нас буде маля?! 

Я ствердно кивнула і потрапила в його міцні обійми. 

– Дякую, кохана, за все те щастя, що ти мені даруєш, – ніжно сказав мені чоловік, міцно обіймаючи. 

– Я кохаю тебе, Семуель Орінські!

– Я кохаю тебе, Тіано Орінські!