Розділ сорок шостий

Матерія зойкнула і з тиші народився хаос.

Я зібрала весь біль і пустила його у вогонь. Пролунав оглушливий тріск, матерія світу порвалася. Зараз з’являться демони і, сподіваюся, один із них мене зжере.

Трохи раніше. Арена турніру.

Семуель

Демоне! Чому батько приїхав так рано?! Я чекав його тільки під час фіналу. Ще й із заручинами так швидко вирішив. Я теж молодець. Права, Фаталь, називаючи мене скотиною! Я ж хотів спочатку поговорити з батьком, а потім переходити до тісніших стосунків із нею. А сам що зробив? 

Спокусив, зробив своєю і слова не сказав, що майже заручений. Ще й мовчав, як осел, поки батько її ображав. Скотина справжня, підвид звичайний, будемо знайомі. 

Зараз пройду до кінця цю дурну смугу перешкод і піду її шукати. Не думаю, що вона з цим “вухатим” далеко пішла. Сидять, найімовірніше, у найближчій кав’ярні і мене обговорюють. Нарешті останні п’ятдесят метрів і фініш. Навіть прикро, так легко. Що рівень мій забули? Фаталь озеро сушила, а я, як першокурсник лісом пробігся і кілька разів мечем махнув. 

О, богине, на фініші чекає і підстрибує моя наречена. Та щоб вас! Абсолютно безпринципна дівчина з мерзенним голосом. Весь вечір учора лізла до мене в штани, а вночі в ліжко застрибнула, ледве виставив. Намагався пояснити, що пристойні леді так себе не поводять. Не допомогло. Сюди прийшла, напевно, ідея мого батька, і висне на мені, як п’явка. 

– Семі, ти такий молодець! Це було так здорово і видовищно! Ти такий гарячий! Я страшенно тебе хочу, – Ельза перейшла на шепіт. – Ти мене й далі будеш уникати? Я – твоя наречена і хочу тебе! 

– Ельзо, те, що ти моя наречена, вже відомо всім королівствам. Це ненадовго, я тобі обіцяю! – прошипів їй в обличчя, знімаючи з себе нахабні дівочі руки.

– Що? – завмерла дівчина з роззявленим ротом. 

Відповісти я не встиг. Пролунав оглушливий тріск. Розрив матерії! Відразу в кількох місцях. Раніше такого не було. 

Почався суцільний кошмар. Демони лізли з усіх боків. Маги стали в оборону, відьми дістали свої зілля. 

– Ельзо, біжи! – гукнув щосили крізь навколишній гвалт. 

Я відбивався від кількох демонів одразу. Ось вона, прибігла. Фаталь, ти зовсім безсмертна? Сиділа десь у тихому місці, навіщо сюди прибігла? Смілива, моя дівчинко, бореться відчайдушно. Задивився, пропустив атаку одного з демонів, руку обпекло кислотою. 

Та щоб тебе! 

Повернувся до бою. Відправив одного демона спати, задушивши батогом. Другого розділив навпіл мечем. Повернувся перевірити, як там Фаталь. У цей момент один із демонів проткнув її хвостом, підняв над землею і скинув, як комашку. 

– Ні! 

Мені здалося, що серце вирвали. Хотів одразу до неї кинутися, але на шляху з’явилися три демони. Я бився, як божевільний, а демонів усе більшало. Поруч почув бурчання знайомого духа. 

– Ти, дурне бісове створіння! Давай рухайся ближче до цього рудого. Я не можу тебе захищати, коли ти далеко. Мені треба з ним поговорити. Припини ревіти, дурненька! 

Гад він все-таки. У неї на очах подругу вбили, а він не реви каже. 

– Гей, рудий?! Оглух? Справа є. Іди сюди, ти, недотлілий огарок! 

Це вже занадто. Виживу сьогодні, розвію цього гада. Продовжуючи відбиватися від демонів, наблизився до Аннабет. 

– У тебе три секунди, безтілесний. Що треба? 

– Потім повправляємося в образах. Ти не поспішай засмучуватися. Звісно, злість тобі на користь, так шматуєш демонів – одне задоволення дивитися. Гаразд, про важливе – це не Тіана там валяється. Я не відчуваю її смерті. Я хранитель! Відчуваю не тільки Аннабет, а й Тіану. 

– Ти мариш? – я бачив усе на власні очі. 

– Постарайся підібратися до неї і перевірити! Я поки що спробую цю дурепу заспокоїти, – він вказав на Бет. 

Як я це перевірити маю? Як я буду дивитися на неї, коли мене немов розриває зсередини, а в грудях діра. Потер місце на грудях, де особливо болить. Під рукою опинився кулон. Я став прориватися ближче до тіла Тіани. 

Пресвітла Каріссо, благаю тебе, нехай це буде не вона. Дістався, перевірив пульс – тихо і тіло холодне. Тремтячими руками розстебнув кофту на грудях, опустив нижче футболку... 

Дякую, богине! Це не Фаталь! Кулона немає, а я знаю, що його не зняти. Цікаво, хто ж це? І навіщо ця вистава? 

– Цікаво, що він робить? Схоже, він зрозумів, що це не Фаталь. Як? Він кофту їй розстебнув навіщо? За формою грудей визначив підміну? 

– Конрайде, заткнися! У нас проблеми!

– Маріто, не хами! Сам бачу, що проблеми. Йдемо! 

Яке полегшення, зрозуміти, що це не твоя кохана. Кохана... Зараз я можу сміливо про це сказати. Їй я вже сказав, але вона або не почула, або зробила вигляд, що не почула. 

Це все лірика, подумаю про це пізніше. Зараз треба знайти її. Безумовно, цей цирк розрахований на відволікання моєї уваги, а вона в халепі. Це ж Фаталь, інакше і бути не може! 

– Лео, ти маєш рацію, це не вона, – прошепотів я, діставшись до Аннабет з її духом. 

Бет різко схопилася і радісно застрибала на місці. Я всадив її і пояснив, що за нами можуть спостерігати. Треба робити вигляд, що ми віримо в цей театр. Знайшов поглядом Дарка і покликав до нас. Він швидко наблизився, обійняв свою дівчину й уважно подивився на мене. Чудовий хлопець, швидко реагує. Чому я раніше цього не помічав? 

– Значить так, нам показали смерть Тіани, навіщо, не знаю поки що, але це не вона. Зараз вона точно в іншому місці і, найімовірніше, в халепі. Бет, що ти знаєш, де вона може бути? 

Аннабет по-дитячому втерла ніс рукавом, зосередилася і замислилася. 

– Бет, зберися, думай швидше! Це важливо! Зволікання може коштувати їй життя! – вийшло голосніше, ніж треба. 

– Не кричи на неї! – Дарк підвищив голос.

– Вгамуйтеся обидва! Бет, бісове ти дитя! Що Тіана тобі говорила про батьків? – Лео у своєму стилі. 

– Точно! Дякую, Лео! – її обличчя осяяла усмішка. – Вона просила зв’язатися з батьками, щоб вони покинули острів. Швидше за все, вона там. Але туди дістатися можна тільки по воді.