Розділ сорок третій

Остання іскра перед бурею. Сьогодні – тренування. Завтра – полум’яна битва за честь, силу і магічну славу.

Лірой знову зник. Запитала в його куратора, той відповів, що він відбув за призовом свого загону. Демон! Підставив мене, посварив з Орінські і змився. Гад! 

Як мені довести Сему, що це була не я? 

У нас сьогодні було призначено два тренування. Одне з Варданом, друге з Норріком. Цікаво, чи з’явиться Орінські хоча б на одне. 

Я була поганої думки про нього. Він прийшов на тренування з Варданом. Мовчки й без особливих емоцій відпрацював усі битви. На мене практично не дивився. Жовна на вилицях ходили ходуном, очі метали іскри. Після тренування я підійшла до нього і просто хотіла запитати, чи буде він у Норріка. Він так злісно глянув, так гаркнув на мене. 

– Ні, навіть не починай! Я прийду на тренування, але говорити з тобою не маю наміру. 

Тренування пройшло огидно. Я майже весь час ховалася в коконі. Він усю свою злість спустив на мене через атаки магією. Закінчилося тим, що професор Норрік накричав на Сема і відправив його до лікарів за заспокійливим. 

– Що між вами сталося? – запитав Норрік, коли Орінські пішов. 

– Професоре, вибачте за зухвалість, але це вас не обходить. Ми самі розберемося. 

– Звичайно, розберетеся! Головне, щоб він до цього тебе не угробив. Навіщо він прийшов, якщо ти йому так неприємна? 

– Для мене це теж загадка, – зовсім тихо проговорила я. – Я можу йти? 

Професор кивнув, потім зупинив: 

– Завтра відпочинь і не приходь на тренування. Займися медитацією для відновлення енергії. 

– Добре, дякую! 

Наступного дня на тренуванні у Вардана всі учасники турніру страшенно нервували. 

– Вітаю вас, майбутні переможці! На інший результат навіть не сподівайтеся. Я вам цього не забуду і не пробачу. До випуску ви не доживете, морально, звісно. Зараз швидко пройдемося програмою. 

Професор розповів, у якій послідовності ми демонструватимемо свою майстерність. Перше випробування індивідуальне, кожен пройде смугу перешкод за типом тієї, що Вардан нам влаштовує щодня на розминці. 

Наступний етап – це парний бій з ілюзіями. Судді будуть оцінювати, як ми діємо і взаємодіємо з партнерами. 

Останнім етапом буде бій між командами. Поєдинок оцінюватимуть загалом. Командну роботу, рівень магії та майстерності окремих магів і на що здатна п’ятірка разом. 

– Знайти суперників для сьогоднішнього тренування мені не вдалося, тому поєдинок буде зі своїми. 

На полігон зайшли п’ятеро старшокурсників з палаючими поглядами і надією. Вони серйозно думають, що за день до турніру Вардан може когось замінити? Хоча він може. Він – чоловік суворий і непередбачуваний. 

Ми стали на свої позиції. У кожного члена групи своє завдання. Мабуть, мене вважають слабкою ланкою, оскільки мені довірили накинути на всіх щити і контролювати захист. Я стояла позаду всіх. Відразу зайнялася покладеною на мене частиною спільної справи. 

Головний момент – подумки домовитися з водою, щоб не заважала. Дуже прошу, на турнірі мені цього не пробачать. Ти мені дуже допомагаєш, але тільки не зараз і не завтра. Поки вмовляла магію води, накинула щити на своїх і спостерігала за перебігом поєдинку. 

Орінські в центрі, як найсильніший, з мечем і батогом в іншій руці. Малькольм праворуч від нього. Він доволі дрібний і верткий, з батогом і кинджалом. Гаррі ліворуч від Орінські з мечем, він найспокійніший у нашій п’ятірці. Пол спереду теж із мечем і батогом. Він найбільший із нас, але найповільніший. Він має бути живим щитом і просто своїм виглядом лякати суперника. Ну так вирішили чоловіки, хто я така, щоб сперечатися. Логіки особисто я не зрозуміла, але раз чоловіки так вирішили, то, можливо, й у суперників так само мозок працює. 

Поєдинок почався. Наші суперники кинулися в бій. Натрапили на Пола і, як кульки, відкотилися в сторони. Хм... може і є сенс у такій розстановці. Швидко піднялися і знову побігли в наступ. 

Хлопці розважалися тренувальним боєм, а моїм завданням було тримати щити. Я підживлювала їх магією і стежила за тактикою бою. Орінські замахнувся батогом і зачепив мене по руці. Точно гад навмисно це зробив! Я зашипіла від болю, але нічого не сказала. Під час наступного замаху він зачепив моє плече мечем. Кров заструменіла по руці й почала капати на землю. 

– Орінські! Ти що твориш?! – закричав на нього Вардан. – Сам хотів, щоб вона була в команді, а за день до турніру вирішив угробити? 

– Професоре... – почала я. 

– Заткнися! – Вардан так гаркнув, що заткнулися всі, навіть птахи, що пролітали повз. – Мені плювати, що між вами сталося! Вирішіть це до завтра, інакше я за себе не ручаюся. Ганьбити академію на турнірі я вам не дозволю! Геть із полігону обидва! 

Орінські двічі просити не треба було, помчав, як ужалений. Я трохи постояла розгублено, але побігла за ним. 

– Орінські, стій гад! – наздогнала його між поверхами житлового корпусу. – Навіщо ти так? Я не завинила перед тобою! 

Він різко розвернувся з диким поглядом і схопив мене за горло. Притиснув до стіни. 

Що знову?

Ми це вже проходили.

– Ти винна! У всьому винна! – прошипів мені в обличчя. 

– Ти – ідіот, якщо повірив, що це була я! – намагалася кричати, але його рука перекривала доступ кисню. 

– Припини мене ображати! 

– Буду, поки до тебе не дійде! Ти – ідіот! Не віриш мені, то повір кулону. Ти ж відчуваєш, – його рука на моїй шиї здригнулася. 

Я потягнулася і взяла його другу руку, поклала собі на груди, де під кофтою захований кулон. Він заплющив очі, прислухався до емоцій, а коли розплющив, у них було стільки туги й пристрасті. Я не втрималася, схопила його за волосся і притягнула до себе. Впилася губами. Він відповів і його поцілунок був, немов укус та покарання за його страждання. 

Теж не втрималася і вкусила його за губу трохи сильніше, ніж хотіла. Він гаркнув і підняв мене. Я обвила його ногами. Тепер, любий, я тебе не відпущу, поки не отримаю все, що хочу. Ми продовжували цілуватися і почали кудись рухатися.