Розділ сорок другий

Найбільші драми виростають із дрібних непорозумінь.

Тіана

До турніру залишилося всього нічого. Учасників визначено, арена вже готова. Нас звільнили від лекцій, щоб ми весь час проводили на полігоні. Часу на щось, окрім тренувань, практично не було, але ми з Семом, немов школярі, крали в життя по двадцять хвилин, ховалися по кутах і цілувалися до тремтіння в колінах. 

– Після турніру, – між поцілунками сказав Сем, – я запрошу тебе на нормальне побачення. Це кошмар якийсь! Ми немов шмаркаті підлітки. 

– Ми й так шмаркаті підлітки, – розсміялася я. 

– Я – точно ні, а в тебе, здається, температура. Так і до нежитю недалеко. Може, ми перенесемо наші побачення в тепліше місце? 

– У мене не температура, а жар. І в цьому ти винен, а не погода. 

Він посміхнувся задоволеним котом. Повернувся до того, на чому ми зупинилися. Завтра треба підтягнути завдання з предметів. Турнір – це добре й престижно, але неуком до випуску бути не хотілося. 

– Привіт, красуне! Ти мене уникаєш останнім часом? Може, нормально поговоримо, як дорослі люди? 

Дерек застав мене біля виходу з бібліотеки. Я сьогодні цілий день обіймалася з книжками. Очі вже почали сльозитися, тому довелося фокусувати погляд. 

– Так, це я, все ще тут. – Лірой помахав рукою перед моїм обличчям. – Я чекаю твого позитивного рішення щодо наших стосунків. Ти встигла подумати? 

– Встигла. Хотіла знайти тебе, поговорити. Дякую тобі за подаровані мені емоції, але на цьому все. У нашій історії час поставити жирну крапку, – намагалась бути переконливою. 

– Навіть так? Не три крапки? Упевнена? Що пішло не так і в який момент? – Дерек стримувався, щоб не підвищити тон. 

– Я не впевнена, в який момент. Думаю, що нам не варто було й починати. По суті й стосунків у нас не було. Ми просто вважалися парою і ходили за ручку, як школярі. 

– Ти не забула, що це повністю твоя вина? – гримнув Лірой. 

– Ні, тому й припинити вирішила теж я! 

– Дивись, не пошкодуй потім, – різко кинув Лірой і швидко пішов у протилежний бік. 

Дивний він. Спочатку мені здалося, що він відрізняється від інших некромантів. Він був таким відкритим, усміхненим, цікавим, а зараз повівся, як типовий представник своєї категорії магів. 

Добре, питання з Ліроєм вирішила. Тепер можна зближуватися з Орінські. До цього залишалося відчуття, що я зрадниця. Зараз я нікому нічого не винна, час подумати про своє жіноче щастя. 

Звісно, я не до кінця довіряю Орінські і все ще сумніваюся, що в нас вийде побудувати стосунки. До того ж бентежить момент із моєю магією води. Вона не заважає нам фізично зближуватися, а це означає, що вона приймає Орінські, як мою людину.

Питання в тому, чи прийме його сім’я мене з моєю другою стихією? 

У нас роман ще неофіційний, ніхто, крім Бет, не знає, а я хвилююся за його сім’ю і їхню реакцію. От дурепа! Потрібно насолоджуватися моментом. Про решту подумаю завтра.

Семуель 

Так дивно, мені здавалося, що почуття закоханості схоже з пристрастю. Я помилявся. Пристрасть – це тільки фізичний потяг до людини. Те, що я відчуваю зараз до Тіани, – це душевне тяжіння. Я хочу бачити її щодня, щохвилини. Хочу бачити в її очах своє відображення. 

Демон! У які рожеві хмари мене занесло? Зовсім з глузду з’їхав. Я посміявся над собою, проходячи повз кондитерську. Повернувся, зайшов і скупив половину прилавка. Мені все гарно упакували із собою. Сьогодні в однієї милої дівчинки станеться цукрова кома. Упевнений, вона не зупиниться, поки все не з’їсть. 

Я не раз спостерігав і дивувався, як в неї, таку худеньку, поміщається стільки солодкого? 

Чому я, власне, сьогодні пішов у місто? 

Після ранкового тренування ця демониця виштовхала мене з полігону, подарувала запаморочливий поцілунок і сказала, щоб я не шукав її до вечора. Вона, бачте, відповідальна студентка, займатиметься навчанням, а не дурницями на кшталт мене.

Тому я вирішив пройтися, а заодно підібрати їй подарунок. Негарно вийшло – вона мені подарувала кулон, а я їй нічого. І це не почуття обов’язку, мені хочеться, щоб у неї була якась дрібничка, що нагадує мене. 

Зайшов у сувенірну крамницю, вирішив купити їй брошку, якщо знайду відповідну. Її нове пальто прикрашає вишивка у вигляді язиків полум’я, було б добре доповнити її брошкою такої ж тематики. 

У крамниці було тепло і затишно. Запах шкіри та металу. Я переглянув вироби на полицях, на вітрині – нічого не привабило. 

– Шановний, підкажіть, будь ласка, весь асортимент на вітрині? 

– Абсолютно вірно. Юначе, вас цікавить щось конкретне? – спитав торговець. 

– Мені потрібна брошка у вигляді полум’я або з полум’ям.

– Брошки немає, на жаль, але є чудовий браслет. 

Торговець зашуршав під прилавком і за хвилину витягнув незвичний браслет. У центрі – невелика півсфера, прозора і на вигляд порожня, але гранована. Якщо її наповнити вогнем, то він дуже красиво заломлюється в кожній грані. З боків сфери кріплення для ланцюжка. Основна півсфера діаметром близько десяти міліметрів, а у висоту три. На відстані в сантиметр праворуч і ліворуч ще по одній півсфері, але вдвічі меншій. 

– Мені здається, що вони порожні, – звернувся я до торговця. 

– Ви абсолютно праві. Ці півсфери можна наповнювати своєю магією і магією своєї коханої. Або своїх дітей. Як забажаєте, – пояснив торговець. 

Дітей? Дуже заманливо. Так далеко я ще не замислювався, але однозначно діти в нас будуть гарні. Звісно, я хочу дітей з цією дівчиною. Вона поступово знову стає тим промінчиком, яким була в день знайомства. Цікаво, яку стихію успадкують наші діти? Мій вогонь чи подвійну, як у їхньої матері? Чи буде мене це бентежити? Думаю, що ні. Я бачив, на що здатна подвійна стихія. Це неймовірно.  

Мені здається, що батько та дядько зневажають магів з подвійним даром через заздрощі. Або навіть через страх тієї мощі, що вони несуть в собі.  

– Беру. Останнє запитання – замінити магію можна? Зараз своєю наповнити, а в майбутньому своїх дітей?