Розділ тридцять дев'ятий

Мали поговорити, але спокуса виграла – замість слів були поцілунки.

Сьогодні у мене радість. Мені доставили нове пальто. Потрібно терміново всім показати обновки,і заодно і повітрям подихаю. 

Поки дійшла до виходу з будівлі, піймала на собі кілька захоплених поглядів і навіть кілька заздрісних. Те, що треба, день вдався.

– Чудовий вигляд маєш! Нове пальто, вирішила вигуляти? Тобі личить. Гарної прогулянки. 

Орінські все це сказав, проходячи повз, навіть не зупинився. А от я і ще кілька студентів зупинилися і очманіли. Якого демона він творить? Піду на повітря. Здається від задухи в приміщенні не тільки мій мозок плавиться. 

На вулиці вже були сутініло. Освітлення в парку працювало справно. Я, не поспішаючи, прогулювалася доріжками, вдихала аромати весни, що наближається, і намагалася ні про що не думати. Завтра проведу цілий день у бібліотеці. Займатимуся підготовкою до занять, вивченням магії води і заодно сховаюся від усіх. 

Практика поєднання двох стихій давала цікаві результати. Я створюю подвійні щити. Поки є можливість практикувати напад водної стихії, професор Норрік не щадить мене. Посилає сильний потік води мені в щит, а я або блокую удар своєю водою, або вогнем нагріваю його воду і повертаю назад окріп. 

Одного разу трохи не розрахували сили з професором, і він отримав опік. Я, звісно, намагалася одразу полегшити його біль, навіть примудрилася створити шматок льоду. Професор Норрік забув, що в нього болить рука і з диким, якимось дитячим захопленням дивився на цей лід. Попросив ще шматочок, але в мене не вийшло. 

Ми вирішили, що стрес для мене є мотивувальною складовою, але він має викликати співчуття, а не агресію. Однак агресію вирішили теж перевірити про всяк випадок. 

Професор дуже наполягає на підключенні до тренувань вогневика. Я поки що не можу зважитися на це. Не хочу, щоб багато хто знав про моє рішення розвивати обидві стихії. 

– Тіано, хочеш я сам поговорю з професором Фараном або Варданом? 

Професор Фаран – хороший маг і викладач розумний, але він більше теоретик, ніж практик. Вардана я поважаю, обожнюю, але боюся. 

– Професоре, я подумаю і з кимось домовлюся. Це не обов’язково має бути професор? Можна студента попросити? Тільки ви ж розумієте, я не дуже дружу з вогневиками і не найпопулярніша серед них. Буде непросто знайти того, кому можна довіряти. 

Можливо, саме тому Орінські потрапив мені на очі. Адже він відчуває мої емоції. Тільки не знаю, чи можу я йому довіряти? Занадто багато між нами було різного. 

Спробую поговорити з ним. Треба якось зайти здалека. Хоча він же сам радив прийняти магію води, от нехай тепер і допомагає. 

Занурившись у роздуми, не помітила щасливих закоханих. Аннабет із Дарком мило воркували біля одного з дерев. Не хотілося їм заважати. Вони – гарна пара, і я рада за них. Зібралася піти у іншому напрямку, але мене окликнув дроу. 

– Ті, йдино сюди! Подруго, ти зовсім про нас забула? – пожурив мене він, коли я підійшла. 

– Втекти вирішила, навіть не привітавшись? – подруга теж підлила масла у вогонь мого сорому. 

– Вибачте, друзі! Я останнім часом справді мало з вами спілкувалася. Чому ви на вулиці, а не в нас? Не замерзли? Може, підемо всередину, вип’ємо чаю і поговоримо? 

Ми влаштувалися в їдальні за нашим звичним столиком. Дарк сходив за чаєм, прихопив тістечка і десерти. Ми чудово провели час. Обговорили всі останні події, багато сміялися. Я страшенно скучила за такими посиденьками. Не вистачало тільки Арінаеля для повної картини.

Ніяк не могла викинути з голови ідею долучити Орінські до своїх занять із професором Норріком. Підняла погляд на нього, він сидів зі своєю звичною компанією, але Лейли на його колінах не було. Незвична картина. Сем дивився на мене, коли наші погляди зустрілися, він запитально підняв брову. Я махнула головою на вихід. 

Побачила, що він піднімається, вибачилася перед друзями і пішла за ним. 

Вийшли в коридор, я поманила його пальцем за собою. Не говорити ж на таку тему в загальному коридорі. Вирішила, що в нашій кімнаті буде спокійніше. 

– Фаталь, ти мене лякаєш. Невже ти вирішила прийняти той факт, що я тобі подобаюся? Ми йдемо до тебе, щоб ближче познайомитися? 

– Орінські, ти хворий! Я серйозно, сходи до лікарів. 

– Зараз і піду! – психонув цей гад. 

– Демоне! Орінські, мені треба з тобою поговорити на дуже важливу і серйозну тему. Припини блазнювати і психувати! І це припини! 

– Що? – хрипло пошепки сказав мені на вухо, підійшовши зі спини, поклав руки на талію і зайшов зі мною в кімнату. 

Штовхнув двері ногою, вони зачинилися зі звуком, що сповіщав кінець моєму терпінню. Сем повернув мене до себе обличчям і жадібно впився в мої губи. Я відповіла, запустила пальці в його волосся і притягнула ще ближче. Він загарчав і, піднявши мене, посадив на тумбочку біля дверей. 

Ми цілувалися, як одержимі. Відчуття невимовні, ніколи подібного не відчувала. Усе посилювалося й подвоювалося нашими кулонами. Мені мало, хочеться ще, ближче, яскравіше, гостріше. Обвила його ногами і притягнула до себе, прикусила йому губу, почула напіврик-напівстогін. 

Він стиснув мої груди однією рукою, а друга блукала по моєму стегну. Дістався і стиснув там, де гаряче, де дуже необхідно і так бажано. Я вигнулася дугою і, здається, тихо застогнала. Мені не вистачало повітря. Сем розірвав поцілунок і почав покривати дрібними поцілунками мою шию, прикушував і знову цілував. 

Так солодко, так томно і так бажано, але так неправильно. Я хочу і точно знаю, що з ним, але не тут, не зараз і не так. 

– Семе, Семе ... – змогла прошепотіти між поцілунками, – прошу тебе, зупинись. 

Він зупинився, притулився чолом до мого, заплющив очі, намагаючись відновити дихання, і навіть підняв руки, немов задається. 

– Пробач, – обняла його обличчя долонями. 

Він розплющив очі, в них горіла пристрасть, але, як не дивно, він розумів мене. Кивнув, поцілував кінчик носа і просто обійняв. Остаточно заспокоївши дихання, відпустив і присів на диван.