Розділ тридцять сьомий

Є план: змінити професора й вивчати свою воду – тиху, глибоку, наче душа.

Та щоб тебе! Боляче ж! Ай! Розплющила очі, наді мною стояла Венська із занесеною рукою для наступного удару. 

– Чудово, ти прокинулася! Потім розкажеш, якщо захочеш, що там бачила. Молодець, що послала за мною. Гарного вечора, леді!

І втекла. Так незручно вийшло. Певно, я зірвала їй побачення. Здається, вона не злиться, значить, не так усе погано. Бет протягнула мені руку, допомагаючи встати.Мене трохи хитало. 

– Довго мене до тями приводили? 

– Не дуже. Це не надто жорстоко? Я мазь принесу. Здається, вже з’явився синець, – голос у Бет був дуже стурбований. 

– Дорогенька, ти впевнена, що такі медитації необхідні? – Лео нервово сновигав поруч.

– Лео, дякую за занепокоєння, але справді все добре. 

Бет нанесла мазь на мою щоку, дала чашку зі зміцнюючим настоєм. Я випила й одразу стало краще. 

– Дерек більше не заходив? 

– Цей небіжчик просив передати, зауваж – просив, що він відбув у своє королівство і буде за кілька днів. Ще один віник притягнув, – буркотливо закінчив дух. 

– Будь другом, викинь, – втомлено попросила духа. 

– Не питання, подруго! – радісно помчав виконувати. 

– Тіано, ти в нормі? Знаєш, подруго, цього року ти сама не своя. Я переживаю за тебе.

Аннабет дивилася на мене з тривогою, а я не знала, як її заспокоїти. У мене справді не все добре, але обов’язково налагодиться. 

– Бет, я не зовсім у нормі, але скоро буду. Будь ласка, дай мені трохи часу. Я розберуся з бардаком у своїй голові і все тобі розповім. Домовилися? 

– Як знаєш, – усе ж образилася подруга. 

– Вибач! Це не недовіра, ти мені потрібна, як колись, але в цій ситуації мені справді краще розібратися самій. 

Я пішла спати. Завжди так роблю – у будь-якій незрозумілій ситуації лягай спати. Вранці думки чистіші. Мені знову наснився сон. Давно не бачилися! 

Зруйнований замок, чорна вогка земля, я на колінах зі зв’язаними за спиною руками. Щось новеньке! Поруч стоїть той самий тип у балахоні з каптуром. 

– Дівчинко! Ти мене розчарувала! Ти зовсім не розумієш, навіщо ти тут? 

Спробувати поговорити? Може, вийде з’ясувати, що за нісенітниця відбувається? Хто цей тип і що йому потрібно від мене? 

– Навіщо? – вимовила, не впізнаючи власного голосу. У горло немов скла насипали. – Можна мені води? 

– Тобі своєї мало?! – заорав цей псих на мене. 

Навіщо так кричати? Що я зробила? Може, пояснити спочатку треба? 

– Я не розумію, чому ви на мене кричите? 

– Ти повинна була стати обраницею! Найкращою, найсильнішою, наймогутнішою! А ти все зіпсувала! 

Зрозуміліше не стало. Час прокидатися. Хто-небудь розбудіть мене. У мене голова починає боліти від цього психа. 

Здається, мої благання почули. Я прокинулася від гучного хлопка. Перелякано сіла в ліжку, озирнулася в пошуках джерела шуму. Виявилося, що це Бет заснула з книжкою в руках, а та впала на підлогу з таким звуком, що розбудила мене. 

Одне з двох – або я не впала в транс, або наступного разу не потрібно мене бити по обличчю, приводячи до тями. У будь-якому разі скажу професорці Венській про це. 

Решту ночі провела без сновидінь. Зранку прокинулася напрочуд відпочилою і в чудовому настрої. Поки збиралася на лекції, склала план на сьогодні. Перше – позбутися Конрайда, друге – знайти й домовитися про таємні тренування з професором Норманом Норріком. 

Норман Норрік – найцікавіша людина в нашій академії. Чого тільки варте його ім’я з прізвищем. Ото батьки пожартували. Усе життя живе і не може визначитися, як його звати – Норман чи Норрік. Насправді професор – дуже розумна людина і прекрасний педагог. 

Я якось заради інтересу була на практикумі у магів води. Професор Норрік пояснював один раз і одразу всім зрозуміло. Це талант викладання! 

Мені потрібно з ним позайматися. Вивчити здібності своєї магії води. Зрозуміти, як використовувати її в бою. 

– Фаталь, обережніше! Ти собі шию скрутиш, якщо так будеш носитися. 

Орінські спіймав мене за талію, коли я майже впала на слизьку підлогу. Я так задумалася, поки збиралася, що знову спізнювалася. Бігла коридором і на повороті послизнулася. Добре, звісно, що Орінські мене спіймав, але ж навіщо хамити. 

– Дякую! Мені час, – спробувала зробити крок, але в когось інші плани на мене. 

Орінські притиснув мене міцніше до себе. Ой, не подобається мені цей погляд. І тремтіння моє теж не подобається. Зараз знову наробимо дурниць. Ні, треба позбуватися його, терміново! 

– Орінські, ти не надто напружуйся на тренуваннях. У тебе, схоже, крепатура. Руку на мені заціпило. Допомогти відчепити? – майже пошепки запитала. 

Дієвий спосіб виявився. Він прибрав руку і подивився на мене, як на душевнохвору. Не довго думаючи, побігла далі коридором. А то він ще щось придумає, і я точно спізнюся. 

На лекцію встигла і на наступній була. День наближався до завершення. Переді мною стоїть дилема: піти на тренування з Орінські чи знайти професорів за планом і по порядку? 

План переміг. Я манівцями, плутаючи сліди, втекла від Орінські. Спочатку знайшла Конрайда. Висловила своє невдоволення з приводу його методів навчання. Сказала, що більше не потребую його і пообіцяла сама поговорити з професором Варданом. 

Далі Норрік. Він був зі своїми водниками біля озера. Щось пояснював, студенти кивали, щось занотовували у маленькі блокноти. 

І як мені його виманити? “Пусти брижі по воді, наповни її сенсом – викликом.” 

Чудово! Тепер я точно не в собі! Голос у голові, дякую, що тільки один. Може, ти сама мене навчиш? Навіщо мені професор. 

Зараз мовчить! Яка ж ти в мене вередлива, магіє. Легко сказати – пусти брижі, а як це зробити? Ні, маячня, не вмію я цього. Нічого не вмію, що стосується магії води. Значить, по-старому. 

– Професоре Норрік! Вибачте, що перебила. О котрій годині закінчується ваша лекція? Мені б хотілося поговорити з вами.