Розділ тридцять п'ятий

Знову тренування закінчилось поцілунком, ніби вони вивчали не зброю, а мову сердець.

Сем подивився на мене, скривився і показав язика. Це вже за межею. Такої поведінки за ним ніколи не помічала. Що за дитячий садок? Підійшла ближче і жартома ляснула його по губах. Він перехопив мою руку і поцілував кісточки пальців, по тілу побігли мурашки. Швидко відпустив руку, з розумним виглядом почав розглядати стрілу. 

– Розкажи, а краще покажи, як правильно стояти з цією зброєю. 

Я потрясла головою, оговтуючись. Так не цікаво, спочатку треба познущатися з нього. Чи я даремно повинна страждати у вихідний? 

– Я ж сказала, гарно стоїш. Стій і далі так. Підніми лук паралельно до землі у витягнутій руці, візьми стрілу з сагайдака, вклади і натягуй тятиву. 

– Ти впевнена? Якось не дуже зручно і досить складно тягнеться, – Орінські напружив всі м’язи.

– Слабак!

Я підійшла до зброївної, вибрала для себе лук і стріли. Повернулася до Орінські, продемонструвала, що це цілком зручно і реально. 

– Бачиш? Усе вийшло. А ти – слабак! З такими м’язами й не зміг натягнути тятиву. 

– Фаталь, не наривайся! – рикнув Сем. 

– А то що?! – стала перед ним і з викликом подивилася в очі. 

– Вчи давай, не випендрюйся. За годину тут буде натовп народу. 

– Боїшся, що сміятися з тебе буду не лише я? 

– Фаталь, я тебе зараз укушу! – погрожував він. 

– Ой як страшно!

Він різко сіпнувся в мій бік, але пізно, сміючись, я вже відбігла від нього. Хвилин десять ми бігали полігоном, сміялися і взагалі дуркували, як діти. 

Зрештою він мене спіймав, скрутив, вкусив за щоку і почав лоскотати. Я сміялася, брикалася, намагалася штовхнути його. 

– Усе, досить, будь ласка! Я здаюся! – простогнала. 

Він відпустив. 

– Ти мене надурила?

– Так, вибач.

– Але ж в тебе вийшло! 

– Семе, я з восьми років займаюся стрільбою. У мене вийде в будь-якому положенні. 

Ми повільно пішли назад до мішеней. Чомусь схотіла розповісти йому про себе і свою пристрасть до стрільби з лука. 

У дитинстві я любила спостерігати, як батько займається біля мішеней. Він завжди з особливим трепетом обирав матеріали для нового лука. Держак для стріл, пір’я особливих видів птахів. Мотузку вишукував мало не по всіх королівствах. 

Коли я змогла підняти й утримати один з його луків, він взявся мене навчати. Стріляти з правильного положення мені швидко набридло. Влучність відпрацювала, а стандартна поза мене втомлювала. Я була дитиною, і монотонна гра мені швидко набридла. Вирішила експериментувати. Роки йшли, а любов до стрільби не згасала.

У Аннабет була своя пристрасть – вона годинами пропадала в майстерні з зіллям, а у мене своя. 

Я йшла в ліс або поле відточувати майстерність. Стріляла з різних поз: стоячи, сидячи, лежачи на спині, на животі, звисаючи з гілки на дереві, верхи на коні... 

– Звучить, як сексуальний посібник для стрільця-початківця. 

– Фу, який ти зіпсований! – я з посмішкою легенько штовхнула його в живіт. 

Сем жартома закашляв, немов йому боляче.

– Досить блазнювати, – продовжувала посміхатися я. – Давай уже справою займемося. У мене ще є завдання на завтра. 

Пояснила, як правильно стати, як краще для новачка тримати лук і правильно цілитися. Він виконав усе начебто правильно, але не влучив. Знову спробував і знову промах. З пів години він марно переводив стріли. Я показала на власному прикладі, як треба.

Випустила кілька стріл поспіль. Орінські ходив навколо мене і вивчав. 

Став навпроти мішені, підняв лук, натягнув тятиву і... промахнувся. Обійшла його по колу, намагаючись зрозуміти, в чому причина. Зрозуміла – не так стоїть. Стала перед ним. 

– Підніми лук, – скомандувала, – добре. Тепер постав цю ногу трохи далі, – провела рукою по його стегну. 

Він натужно ковтнув, але виконав. 

- Ліву руку трохи вище, – доторкнулась до його руки, – а праву трохи розслаб, – поплескала по біцепсу. – Натяг тятиви контролюй м’язами спини. 

Потягнулася до його спини, провела рукою по потрібному м’язу. Ого, який напружений. У цей момент Сем випустив стрілу, відкинув лук, обома руками обійняв моє обличчя і накрив мої губи поцілунком. Ніжним, солодким, бажаним. Я відповіла, не могла інакше. 

Однією рукою і так його обіймала, підняла й другу, погладила по спині. Він запустив руку мені у волосся, другою тримав мою шию і гладив великим пальцем по щоці. 

На кілька хвилин ми загубилися у відчуттях. Не хотіла, але все ж зупинила його. Поклала руку йому на груди і трохи натиснула. Він зрозумів і зупинився. Із запитанням дивився на мене. 

– Семе, ти ж розумієш, що нам час зупинитися, – зняла з себе його руки.

Відійшла, щоб не піддаватися спокусі. 

– Чому? 

– Припини. Ти прекрасно знаєш чому. У нас нічого не вийде. А грілкою для ліжка я не буду. 

– Я й не пропонував тобі цього, – обурився маг. 

– Ти нічого не пропонував. Семе, я не пред’являю тобі претензій. Ти ні в чому не винен. Подивися правді в очі, ми ненавидимо одне одного, а ця раптова пристрасть – тимчасове явище. Ти отримаєш, що хочеш, і житимеш, як раніше, а я собі цю дурість не зможу пробачити. 

– Чому ти вирішуєш за мене? 

– Я знаю тебе не один рік! – сплеснула руками. 

– Впевнена, що знаєш мене? – хлопець зіщулив очі. 

– Тіано! 

Я обернулася на звук свого імені. При вході на полігон стояв злий Дерек. Цікаво, як давно він стоїть і що бачив і чув? 

– Тіано, якого демона? – він ішов до мене.

Добре, що не встигла рот відкрити. Наступне, що почула, мене трохи заспокоїло: 

– Я другу годину чекаю тебе на сніданок. Чому ти тут із цим огарком?! 

– Полегше, блідий! Я все ще тут і чую тебе!

– Тіано? – Дерек не звернув уваги на злого Орінські. 

– Уммм... сніданок? Вибач, а як я мала дізнатися, що ти на мене чекаєш? 

– Я приніс тобі квіти із запрошенням, – прошипів Лірой. 

– А, квіти… Їх Лео викинув. У мене почалася алергія.