Розділ тридцять перший

Слова, як уламки скла,

Летіли між ними навсправжки.

Вона – тиша, що не змогла,

Він – буря, що рве без поваги.

Продовження історії леді Венської було не менш захопливим. Одного разу їй наснився сон, у якому до неї прийшла пресвітла Карісса і пообіцяла, що коли Венська буде готова морально, магія до неї повернеться.Сталося це досить швидко після сну.Вона повернулася додому і відновила роботу з передбаченнями. На одному із сеансів професорка занурилася в транс, подібний до мого, але ніхто не зрозумів, що з нею. Вирішили, що вона в комі. Почекали кілька днів і почали готуватися до прощання і поховання. 

– Уяви моє здивування. Я прокидаюся, а мене вже оплакали і збираються ховати! Тоді я і прийняла рішення бути професором медитації. 

Вона, як годиться, склала іспити на отримання звання професора плюс її заслуги в бою з темним і наукові роботи. Усе це дало змогу зараз навчати нас. 

– Коли ти у мене на занятті впала в транс, я була готова і знала, що з цим робити. Свою історію я тобі розповіла. Як щодо твоєї? Поділишся чи іншим разом? 

– Професорко Венська, спасибі, що розповіли про себе, але я поки що не готова ділитися особистим ні з ким, – знизала плечима, вибачаючись. 

– Добре, тоді знай, що мої двері завжди відчинені. Іди готуйся до занять. 

Я настільки була захоплена історією леді Венської, що не помітила, як минув час.Пора вечеряти. Вирушила одразу до їдальні.Там уже зібралася наша компанія і Дерек. 

– Привіт, мила! – згорнув мене в обійми він.

– Привіт! Ти давно повернувся? 

– Ні, буквально перед вечерею. Де пропадала? Шукав тебе на полігоні, але Вардан сказав, що ти давно пішла. 

– Я була у Венської. Дуже цікава особа. Стільки пережила. Ти знав, що вона мало не померла? – я говорила та намагалась їсти.  

Події сьогоднішнього дня одним печивом не заїсти.  

– Мені здається чи вона останнім часом дуже нав’язливо пропонує свою дружбу? – трохи зле запитав Дерек. 

– Не знаю, можливо. Тебе це турбує? – я вдала, що не помітила злість в його словах.

– Якщо вона допоможе заблокувати воду, то ні. 

– Мені здається, що вона, навпаки, хоче допомогти подружитися з водою, – підняла погляд на хлопця, щоб бачити його реакцію. 

– Тіано, це маячня! Я не перший рік займаюся вивченням подвійної магії. Вогонь і вода не сумісні й не зможуть подружитися! – тихенько ричав некромант. 

– Ви що, лаєтеся? – Бет відволіклася від свого хлопця і навіть підвелася з місця, готова мене захищати. 

– Ні, Бет, усе добре, – я жестом показала, що можна сісти. 

Усе добре, я сама впораюся зі своїм хлопцем. Останнім часом він занадто нервовий. Взяла його за руку і повела до виходу. Нічого виставу влаштовувати на очах у всієї академії. 

– Тіано, ти майже не вечеряла, – крикнула подруга навздогін. 

Я відмахнулася. Нічого, не вперше. Стрункішою буду. Завела його в нашу вітальню, посадила на диван, а сама встала навпроти, чекаючи пояснень. 

– Дереку, якого демона з тобою коїться? Ти нервовий, злий, на себе не схожий. 

Він різко підвівся, притягнув мене за талію до себе і впився в мої губи. Наступної миті ми стояли наскрізь мокрі. 

– Тепер ясно, чому я такий злий і нервовий?!

– Ні, якщо чесно, – пішла до шафи за рушником. 

– Ти серйозно? Я дорослий хлопець із дорослими бажаннями. Я не можу отримати це від тебе і мені погано. Мені пошукати на стороні, поки ти вирішиш проблему з водою?! 

Він висмикнув у мене з рук рушник і з особливою жорстокістю почав витирати обличчя. 

– Ти зараз всерйоз намагаєшся викликати в мене почуття провини за те, що в тебе немає сексу?! – здається, я починаю іскрити.

– Я не винна, що моя вода обрала не тебе! 

– У якому сенсі не мене? – відкинув рушник і повернувся до мене. 

Оце я ляпнула! Демон! 

– У тому сенсі, що мені ти подобаєшся, а чому не подобаєшся моїй магії води, я не знаю, – фух, начебто заспокоївся.  

Треба стежити за тим, що говорю. Дурепа! 

– Будь ласка, Тіано, постарайся. Я довго не протримаюся. Ми вже пів року ходимо за ручку, як підлітки. Мене бісить те, що я не можу до тебе доторкнутися! 

– Ти можеш...

– Це не те! – рикнув Дерек.

– Ти маєш рацію, вибач. Я постараюся. 

Тільки спочатку добре подумаю, а чи треба мені це. З кожним новим поцілунком Орінські я розумію, що Лірой не викликає в мені такого трепету. Мало того, що нам вода заважає, так ще й мене так не тягне, як до вогневика. 

Я надто підвладна емоціям. Потрібно відволіктися на навчання. Перестану думати про особисте, зосереджуся на тренуваннях, можливо, все й налагодиться. Моя душа й тіло прийдуть до спільного рішення. 

– Вітаю вас, студенти! – Вардан у своєму стилі, гучний і злий. – У зв’язку з ситуацією, що склалася через випадки розриву матерії, які почастішали, наші королі вирішили не скасувати турнір, а перенести його на більш ранній термін. Ідіоти, – майже пошепки вилаявся професор. 

Пройшовся по колу, нервово стискаючи й розтискаючи кулаки. Мабуть, подумки лаяв тих самих королів. Зібрався, приборкав гнів і продовжив: 

– У нас є два місяці на підготовку. Турнір відбудеться на території нашого королівства. Арену вже встановлюють. Усі ознайомлені з програмою? 

Ми дружно кивнули на знак згоди. 

– Чудово. Орінські, я ще думаю над твоїм проханням. До вашої парочки у мене буде пильна увага. А зараз усі бігом!