Розділ двадцять шостий

Острів був, мов мрія: зелений, доглянутий, з легким подихом вітру й тишею, що обіцяла спокій і новий початок. 

До батьків дісталася пізно вночі. Нереальні відчуття. Їхала із зими – приїхала в літо.Зійшла на берег і опинилася під куполом тепла. Як добре, немов мама ковдрою огорнула. Чудовий острів вийде. Ще майже нічого немає, а вже відчуття дому і турботи. 

Довелося зняти верхній одяг. Іти по піску в зимових чоботях не дуже зручно, але це тимчасово. Коли закінчиться будівництво, буде повноцінний причал. Дісталася твердої землі й пішла швидше. Створила собі сферу з вогнем і, підсвічуючі доріжку дійшла, до поки що єдиної будівлі. 

Будівля адміністрації задає стиль усім іншим. На відміну від минулого творіння, на цьому острові буде витримано единий стиль для всіх будівель. Житлові та господарські приміщення матимуть однаковий вигляд. 

Готичний стиль. Спрямовані вгору шпилі веж. Вітражі з різнокольорового скла, що вражають фарбами і химерними сюжетами.Дрібний декор на стінах дивує витонченістю.Підсвічування по периметру будівлі надає їй якоїсь загадковості. Дуже кортить побачити її вдень. 

В нашому власному будинку кілька вікон прикрашені вітражним склом. Сюжет просякнутий романтикою. Галявина з яскравими різнокольоровими квітами. Чисте блакитне небо, яскраве сонце. Дівчина в літній сукні присіла, щоб зірвати ще одну квітку до свого букета. 

Коли я була дитиною, часто сиділа біля цього вітража і уявляла себе на місці цієї дівчини. Дошкуляла батькам запитанням,хто це. Вони завжди загадково посміхалися і мовчали. 

Подорослішавши, я часто ходила на пошуки цієї галявини. І якось таки її знайшла. Щастя було, немов сама Карісса прийшла й обдарувала мене новим магічним даром. 

Може, так і сталося? І саме тоді Карісса підкинула мені воду, а я через юну наївність нічого не зрозуміла. 

Вранці ми всі зібралися за сніданком. Як я й припускала, батьки Аннабет були тут. Мене затискали в обіймах. Мама і тато, ясна річ, люблять мене і страшенно сумують. Для батьків Бет я, як друга дочка. Вони мене теж дуже люблять і завжди раді бачити. 

– А де наша невгамовна донька? – запитав батько Бет. 

– Вона зайнята новим проєктом. Думаю, ви зможете побачитися тільки після випуску, – з посмішкою відповіла. 

– Якщо проєкт, тоді добре. Я думав, у неї новий некромант у розробці. 

Ми всі посміялися з цього жарту. Батьки подруги знають, що вона не припуститься помилки і не дозволить зайвого жодному з її прихильників, тому часто жартують на тему її “стосунків”. 

– Ні, нового некроманта немає. Їй зараз не до них. 

– Невже вони з Дарком нарешті зійшлися? – ахнула мама Бет. 

– Зачекайте! Ви теж знали про їхню симпатію? І ви? – подивилася на своїх. Вони кивнули. – Виходить, тільки я була необізнаною? А ще подруга називається! 

– Люба, не хвилюйся, – мама обійняла мене за плечі й поцілувала в лоб, – ти занадто зайнята своїми проблемами. Але це не означає, що ти не любиш своїх друзів. 

– Доню, – тато став за моєю спиною і, погладжуючи по голові, продовжив: – ми, ваші батьки, прожили трохи довше і бачимо більше за вас. Ми ніколи не вказували, як вам жити. Дозволяємо робити свої помилки і вчитися на них. Ти маєш знати, якщо тобі знадобиться порада і ти готова будеш її почути, то ми завжди поруч і раді допомогти.А зараз підбери свої соплі та слину і йдемо лікувати твій смуток трудотерапією. 

У цьому весь мій тато. Пожалів і досить. Займайся корисною справою і всі печалі зникнуть – це я чую з дитинства, і він має рацію. 

Моє завдання на сьогодні – перетворити дві величезні купи піску на дрібний гравій.Робота монотонна, але красива. Для створення гравію ми використовуємо спільно три види магії. 

Мама за допомогою магії води змочує пісок, тато піднімає певну частину в повітря, а я магією вогню оплавляю його в камінь. Поки він ще гарячий, тато спрямовує ударну хвилю повітря на камінь. Він кришиться й остигає. Далі мама водою шліфує кожен шматочок, доводячи до ідеалу. 

Стільки праці заради того, щоб по цьому гравію ходили ногами? Так, саме так. Кожен камінчик з любов’ю відшліфований. і по ньому можна без побоювання ходити в будьякому взутті. Жодної подряпини не буде.Для цієї роботи є маг на зарплаті, але я завжди з радістю допомагаю батькам. Величезне задоволення спостерігати, як вони спільно діють. Часто жартують одне над одним і багато веселяться, наче їм по вісімнадцять років. Сьогодні не виняток. 

– Чоловіче мій коханий, що так слабо вдарив? Ти що. не виспався? Я можу сьогодні піти в інший номер спати, – посміхнулась мама. 

– Ні, рідна, ти мені абсолютно не заважаєш спати. Якщо ти підеш, мені доведеться шукати грілку. Хто мене грітиме? 

– Милий, температура на острові на межі терпимого. Як тобі може бути холодно? – здивувалась жінка. 

– Кохана, ти краще стеж за шліфуванням. Ця купка вийшла, як яйця орейки. Ти зголодніла? Ні? Тоді виправ це яйцекаміння на щось цікаве. 

Такі вони милі, коли жартоиа сваряться.Потім зазвичай обіймаються і довго нашіптують ніжності одне одному. 

Наступного дня мені дали творче завдання. З однієї з гір добули каміння. Мені виддали цей улов. Потрібно їх опалити і надати красивої форми. Камені призначені для декору фонтанів. Заняття, звісно, творче, але не найцікавіше. Мені швидко набридло.

Я пішла блукати островом. Багато різної рослинності ще не розчищено. Дерева високі й міцні, але зовсім не гарні. Безглуздо гуляла між ними і торкалася кожного. Що я шукаю?Заспокоєння. Душевного спокою та впорядкування думок. Заради цього я приїхала сюди. Не виходить. Думки рояться, серце не на місці. Якщо завтра не заспокоюся, треба буде повернутися в академію. 

Наступного дня я зайнялася вітражем для одного з вікон у новій будівлі. Мені дали свободу дій. Будь-який сюжет, будь-які відтінки скла, будь-які форми. Я відпустила фантазію. 

Підсумок здивував навіть мене.Зі скла склалася картина, що точно повторює мій сон. Найперший сон. Зал із чашею, в якій палає вогонь, і поруч я. З моїх рук струменить магія, наповнюючи вогонь новою силою. А за моєю спиною – постать чоловіка, закутаного в плащ із капюшоном.