Розділ двадцять п'ятий

Він тер пальці, уникав погляду й ніби не міг знайти собі місця – нерви видавали більше, ніж слова.

– Дереку! – скоріше питально, ніж ствердно, але, безумовно. радісно вимовила я. 

Дякую, Каріссо, ти мене почула і послала порятунок. 

– Рудий, ти оглух?! Я сказав, руки прибери! 

Дерек стояв біля входу на полігон. Він був достобіса злий. Очі темні, мов сама безодня.

– Ти, небіжчику, зовсім страх втратив? – Орінські гарчить, але мене не відпускає. 

– Орінські, відпусти мою руку! Я тобі сказала, що на мене хлопець чекає. У нас є справи цікавіші, ніж із тобою сваритися. Іди душ прийми, охолонеш, і Лейла не задихнеться. Від тебе жахливо тхне! – останню фразу майже прошепотіла. 

Він шарахнувся, наче від мене тхне жахливо. Убив нас поглядом по черзі й пішов. Я підійшла до Ліроя і потрапила в міцні обійми. 

– Привіт, люба! Я сумував.

Обличчя хлопця подобрішало, погляд почав світлішати. 

– Я теж. Жахливий фінал балу в нас був. Ти вже чув? 

– Так, чув. Злякалася?

– Не дуже, якщо чесно. Хоч би яким не був гадом Орінські, але як партнер у бою він чудовий, – я знизала плечима, визнаючи очевидне. 

–Яснто. Мені не подобається, що відбувається. У нашому королівстві почастішали випадки розриву матерії. У вас теж несподіваний розрив. Мені здається, що з’явився новий псих. Будь обережнішою. Я не завжди буду поруч. Мені шкода, що вчора не зміг захистити тебе, – Лірой ніжно провів великим пальцем по моїй щоці, заглядаючи в очі. 

– Давай не будемо про погане, – я поцілувала його в щоку, взяла за руку і повела до нас у кімнату. – Зачекаєш на мене, я швидко приведу себе до ладу і підемо вечеряти. 

Я посадила його на диван і втекла в душ.Змила з себе втому і нервозність. Одягла в’язану сукню до коліна темно зеленого кольору. Сукня по фігурі, зазвичай я одягаю її з високими чобітками, але в академії досить тепло і мені хотілося бути більш жіночною. Я знайшла свої черевички на високих підборах. З прикрас – тільки кулон із чорним сапфіром. Волосся залишила вільно лежати на спині. Відображенням у дзеркалі задоволена, час іти. 

Підійшла до дверей у вітальню і почула, що Дерек свариться з Лео. 

– Я тобі казав, що мені не подобається твоя подруга! – обурювався дух. 

– Мені начхати, що тобі подобається, а що ні. Маріта – хороша дівчина і чудова відьма. Аннабет не завадить у неї взяти кілька уроків. 

– Цього ще не вистачало! Ми Аріка вже втратили. Хочеш ще й Бет втягнути у свою секту? 

– Яку секту? Лео, що ти верзеш? – не витримала я. 

– Таку! Ти останнім часом часто з Арінаелем спілкувалася? Він, як прив’язаний, бігає щовечора до цієї відьми! – Лео скаженів з кожним словом. 

– Лео, ти коли-небудь кохав? – Дерек притягнув мене до себе і погладив по щоці, заглядаючи в очі. – Мовчиш? Тоді не суди хлопця. Він хоче проводити кожну вільну хвилину з дівчиною, в яку закоханий. 

– Бет, ти вечеряти йдеш? – крикнула в зачинені двері нашого кабінету. 

– Звичайно, йде. Зараз Дарк прийде і витягне її за вухо! Зовсім з глузду з’їхала зі своїми випробуваннями, – Лео продовжував бурчати, а ми вирушили до їдальні. 

Присіли за наш столик, і Дерек поцікавився, що я буду їсти. Поки він ходив, я оглянула приміщення. Усі столики зайняті студентами.Вони розмовляють, сміються, обіймаються.Звичайний вечір студентського життя.Дивно, але Сем і Лейла теж тут. Сидять на звичних місцях, а не разом. У них що, інтим скасували? Чи перенесли на після? І яке мені діло до цього? 

– Що там цікавого? – Дерек подивився в тому напрямку, що і я. 

– Нічого, – поспішно відповіла. – Просто дивуюся, як деякі дівчата одягаються геть без смаку. 

– Не звертай уваги. Головне – в тебе з почуттям стилю все добре. Ти вже говорила з професором Конрайдом? Коли ви зможете розпочати заняття? 

– Мене представив йому професор Вардан. А ти звідки його знаєш? – здивувалась, бо, наче, не казала про це.

– Ми перетиналися не раз по службі. Він – цікава людина і багато знає. Сподіваюся, допоможе тобі, – з надією сказав Лірой. 

– Навіть не знаю. Він мене лякає. У нього абсолютно божевільний погляд. У будьякому разі за кілька днів канікули, і я планую провести їх із батьками. Вони займаються ще одним островом. Заняття можуть почекати кілька тижнів. 

– Я не можу чекати! – різко й голосно сказав Дерек. – Навіщо чекати кілька тижнів? Ти можеш залишитися і займатися корисною справою заради свого і нашого майбутнього.

– Емм... – я навіть розгубилася від такого натиску, – можу, звісно, але я обіцяла батькам, що приїду, і сподівалася, що ти поїдеш зі мною. 

– Тіано, я ж сказав, що в королівстві відбуваються дивні речі. Мене часто викликатимуть. Я не можу виїхати на острів, – Дерек знервовано смикав коліном. 

– Добре, я зрозуміла. Ні так ні. Якийсь ти сьогодні нервовий. Я краще піду до себе. У мене є завдання на завтра. Треба підготуватися. 

– Ти права, вибач. Ти встигла поїсти? – я ствердно кивнула. – Тоді я проводжу тебе. 

Ми дійшли до кімнати. Він поцілував мене в щоку і потягнувся до губ. Я подалася назустріч і нас обдало водою. Та щоб тебе! 

– Ось чому я хочу, щоб ти швидше позбулася води, – струшуючи з волосся воду, бурчав Дерек. – На добраніч, люба!

Я сумно дивилася на нього, поки він не зник з поля зору. Зайшла у вітальню і сіла на диван. Сиділа і думала про своє нелегке життя. Може, Дерек правий і мені краще залишитися. Позаймаюся з новим професором, буду на крок ближче до турніру і до Ліроя. 

Ну й слабкодухою я стала. Моє рішення – їхати, значить, їхати. Почекає, все почекає! З демонами я билася, і вода мені не заважала. Два тижні нічого не вирішують.Вмовлю Бет скласти мені компанію. 

Аннабет прийшла години за три. Очі блищать, на губах блукає усмішка, на щоках – рум’янець. Ой, здається, хтось закохався. 

– Добре провела час? – відкладаючи книжку, яку читала, встала й підійшла її обійняти. 

– Так, – з усмішкою обійняла мене подруга.